Мама з чотирма дітьми, яка приїхала з Авдіївки в Золотоношу: Хочеться дуже додому!

Вікторія з чотирма дітьми (від 13 до 16 років) приїхала з Авдіївки тиждень тому в Золотоношу. До цього була в Авдіївці до останнього. Ховалися в будинку на цокольному поверсі, де було безпечніше. У порівнянні з Маріуполем там, звісно, легше, каже жінка. Її чоловік працює на одному з потужних підприємств регіону Авдіївському коксохімічному заводі (про те, що це за підприємство, читайте в матеріалі «Прочерку» тут).

– Ми їхали до Покровська, потім до Дніпра, а звідти волонтери розподілили нас і направили в Золотоношу. Родичів тут немає. Привіз волонтер. Поселили в гуртожитку. Впринципі, нам всього вистачає поки. Діти не маленькі, тож з харчуванням чи памперсами проблем немає. Ми проходили це все на початку війни у 2014 році. Хвилюємося за тата, але він змушений бути на заводі, підтримувати стан підприємства, бо воно повністю не зупинене. Там прямо на території заводу в бомбосховищі люди і живуть, – каже, зітхаючи, Вікторія.

Сама жінка невисока, з втомленими очима. Пригадує, що у 2014 році вже виїздила з родиною з Авдіївки, коли почалася війна на Сході України. Тоді виїхали в Святогірськ… Війна вигнала з домівки.

– Та побувши декілька місяців там, це неподалік Слов’янська, ми повернулися додому, бо ми нікому не потрібні. Це наш дім і хочеться бути вдома. Зараз знов довелося виїхати, але переживаємо за рідних, хочеться додому. У разі, якщо вже завтра ми переможемо і війна припинеться, зразу поїдемо додому, - каже Вікторія.

У Золотоноші є кілька волонтерських центрів, що надають допомогу переселенцям. Один з них – це волонтерський центр при молодіжному центрі «Артпростір». Контролює діяльність молодіжна громадська організація спільно з міською службою в справах дітей, сім’ї, молоді і спорту. Про це каже головний спеціаліст міської служби Оксана Червякова.

– У мене дипломна робота і сесія, – додає студентка Лілія Титаренко. – Та я всерівно сюди приходжу і ми одні з перших, хто став надавати допомогу переселенцям. Якби зараз прийшли нові люди, невідомо, чи долучили б їх до роботи. Бо, впринципі, вже сформована команда і поки достатньо людей.

До слова, у волонтерському центрі є і тапочки, іграшки для дітей, столики та диван, щоб переселенці, якщо доведеться очікувати на ті чи інші речі, могли тут роззутися, посидіти і зайняти чимось дитину, щоб відчували себе як вдома.