Блог Вівчариків (новини літератури і не тільки...)

У Черкасах планують відкрити котохаб в центрі міста. Нині облаштовують приміщення для новосілля котів, розповіла очільниця Благодійного фонду «Доброкіт» Яна Тябут. У хабі можна буде познайомитися з тваринами та знайти їм опікуна. Також у ньому транзитом прийматимуть власників з котами, які приїхали з "гарячих" областей України. Поки триває ремонт. Але пояснюють: котохаб – це не притулок, а місце, де волонтери зустрічатимуться з охочими взяти собі котика. Одна з кімнат буде гостьовою, там будуть спілкуватися, знайомитися з котиками. Тут ми з Яною і спілкуємося. На волонтерських засадах вона дбала за тварин і до війни, свого часу була кандидатом у депутати Черкаської міськради. Яна хотіла втрапити у владу, щоб там більше лобіювати питання облаштування міського простору і вирішення проблеми безпритульних тварин. До слова, вона придумала систему, за якою безпритульних котиків забирали з вулиць, стерилізували, а потім прилаштовували людям, але був і договір, який так би мо

Тетяна Нафтель – сьогодні майстриня з Черкас, а у минулому переселенка з Луганська. Вона на собі відчула, що таке бути переселенцем ще у 2014 році, коли війна тільки почалася. Тоді з рідного Луганська виїхала всією родиною, також виїхали і її батьки. Спершу виїжджали фактично в нікуди. Адже у Черкасах мали лише одну родину знайомих і більше нічого. Сьогодні Тетяна має майстерню, де створює чудові вишиванки, які носять не лише в Черкасах та Україні, а й за кордоном. – Сама я з родини вчителів. Наприклад, мама – вчитель музики. Теж мала б бути учителем, але англійської мови і зарубіжної літератури. Та не працювала вчителькою. Побувала на практиці і побачила, що не готова до цього. Працювала дизайнером, працювала з фотографією в рекламних агенціях. Коли приїхала сюди, то спершу продовжила працювати зі своїми клієнтами онлайн, щось трохи заробляла. Потім зайшла до черкаського магазину «Українська вишивка», милувалася, розглядала. А тоді подумала собі, що мова про комп’ютерну ж вишивку.

Психолог Володимир Мамалига, що зараз проходить військову службу в ЗСУ, каже, що всі ми сьогодні є учасниками війни. – Ситуація склалася так, що всі ми, хто тут, і навіть ті наші співгромадяни, що виїхали, є учасниками війни. Одні самі стріляють, в інших стріляють, інші страждають від того, що у когось стріляють, а хтось втратив майно чи віру в людство. Кожен може мати свою травму і це, безумовно, сильна стресова ситуація. Психолога зараз потребують всі, – каже Володимир Мамалига. За словами фахівця, багато хто має посттравматичний стресовий розлад, який проявляється поступово, навіть через рік. Окремо є шокова ситуація бійців, які приходять з передової. – Мені самому не раз доводилося на землю, скажімо так, опускати бійців, які приходили з передової. Доводилося найпростішими техніками працювати, щоб пояснити людині, що вона вже не там в бою, а тут на мирній території. Це необхідно, бо здебільшого психологи штатні знаходяться десь в штабах, за місцем постійної дислокації в ча