Блог Вівчариків (новини літератури і не тільки...)

Управління Держпраці у Черкаській області у взаємодії з мерією м. Черкаси закликає роботодавців не порушувати вимог чинного законодавства про працю та не намагатися обійти вимоги трудового законодавства. Сітілайти з такими закликами та інформаційні матеріали, спрямовані на подолання незадекларованої праці, розміщено на рекламних локаціях у м. Черкаси. Соціальна реклама на вулицях міста покликана попередити роботодавців і працівників Черкащини про негативні наслідки незадекларованої праці та спрямована на підвищення їх обізнаності щодо трудових прав і соціальних гарантій. Розміщені соціальні плакати попереджають роботодавців про фінансові санкції за порушення законодавства про працю. Інформація до відома В Україні триває інформаційно-інспекційна кампанія «Виходь на світло». Дізнатися більше про незадекларовану працю ви можете на офіційному сайті Держпраці за посиланням: https://dsp.gov.ua/podolannia-nelehalnoi-zainiatosti/

Сьогодні день шахтаря. Крайній ліворуч мій дід Ілля Гаврилович Вівчарик. 25 років пропрацював в місті Інті Комі Республіка (Росія) на шахті №13-14 прохідником. Спочатку як в"язень ГУЛАГу, потім як вільнонайманий. За народженням, генами і вдачею був хліборобом. Але життя склалося так, що змушений був освоїти важку і непросту ще й небезпечну професію шахтаря. До цієї роботи, як і до всього в житті, ставився сумлінно, грунтовно і відповідально. У бригаді його поважали, начальство цінувало, та тільки він вийшов на пенсію, жодного разу більше в забій не спустився... Колись в рамках журналістського відрядження я був в місті Українськ Донецької області. Там була повна дупа в місті і влада вирішила роздавати дармове житло, щоб трохи люди повернулися в місто. Квартири-хати – все давали. Тоді бачив і спілкувався з шахтарями, які тільки вийшли з-під землі. Часу на експериментальний спуск для журналістів не знайшлося, але чи спустився б туди під землю – не знаю. Важка то праця. Ал

Найбільше я не люблю, ба більше, просто ненавиджу, коли напередодні найголовнішого державного свята деякі „теж журналісти” запитують у перехожих: „Як ви ставитеся до незалежності?”. З таким же успіхом можна було б запитати: як ви ставитеся до життя, до дихання, до любови, до свого дня народження або, приміром, чи хотіли б ви народитися?.. Незалежна держава – природний стан існування будь якої нації. Української теж. Без неї вона приречена на вмирання, як людина без любови і дихання. Про це свідчить світова історія, зокрема й наша.  Найосвіченіший завойовник не буде дбати про поліпшення життя, розквіт культури завойованого народу, хіба що його окремі високоморальні індивіди. У гіршому випадку він його нищитиме, у кращому – асимілює. У виняткових випадках дозволить існування деяких елементів національної культури. Пам’ятаєте, як за СРСР: шаровари, вишиванка, вуса, галушки, пісні (не всі), гопак і… все? Навіть шлика на шапці заборонили. А от надра визискували по повній. Руками тубільців