Блог Вівчариків (новини літератури і не тільки...)

Нинішня когорта посталих в постмайданній Україні «бандерівців» часто нагадує мені дітей, котрі не знають батьківської мови. Для них приналежність до числа «карателів» та «неонацистів», в бік яких тикають пальцями хижі і водночас брехливі ідеологи інтернаціонального «москвинського світу», звелась до носіння камуфляжних одностроїв з відзнаками вишкірених вовків у червоно-чорних барвах, зображення котрих годяться налякати хіба-що дітей і вразливих, та примітивної антипутінської й антимосквинської риторики. Насправді, український націоналізм (а саме цього, підсвідомо мобілізуючого світогляду і бояться кремлівські очільники, як дідько церковного ладану) нічого спільного з примітивним москвофобством не мав від самих початків свого існування.

 Фахівці роблять свою справу. Відновлюється те, що було зруйновано росіянами-терористами. Що тут скажеш? Можна лише пожартувати. Бачу багато людей евакуйовується, бо десь там краще, ніж тут. Десь там є виплати, десь там є більше волонтерських центрів, більше співчуття, там безпечніше. І хоч Черкаси мій дім, проте ми прийняли це складне рішення.... Це вирішувалося родинно. Пробачте друзі. Ми теж евакуювалися сьогодні в Смілу.... Бо там є вода, але там немає тепла. Тому важко обдумуючи все ми таки повернулися з вимушеної евакуації назад - у Черкаси. Бо тут є тепло, але немає води... Але ж тепер ми повернулися з водою. Місто-Герой, яке чинить опір, зустрічай нас!

Друзі, до Дня усіх святих або ж Геловіну ми підготували підбірку наших наймістичніших та найатмосферніших книг Готові вирушити у світ магії, трилеру та горору?    "Потривожене зло", Назарій Вівчарик Містичний трилер «Потривожене зло» з елементами сучасного українського соціального буття – це розповідь, в якій головний герой Микола прибув з тимчасово окупованого Донецька в Черкаси з непростою місією, яку йому доручив батько. На шляху у нього буде багато перешкод, адже йому доведеться вступити в двобій як з місцевим криміногенним середовищем, так і з найманцями, які отримали завдання ліквідувати Миколу та не допустити, щоб він передав флешку з цінною інформацією українським військовим. Крім того Микола змушений буде вступити в протистояння з потойбічними силами зла, яке оселилось у звичайному черкаському гуртожитку, де тимчасово мешкав головний герой. Книга тим більш актуальна - вона торкається подій початку війни на Донбасі 2014 р. Замовити можна тут: https://owk.com.ua

Говорити українською в державі Україна – це ж так природно, хіба ні? На жаль, не всюди й не для всіх. Коли поряд з тобою сусід, який, без перебільшення, століттями зросійщував Україну, викорінював все українське, для чималої кількості громадян російська стала рідною. Ми поцікавилися у носіїв української мови, чому для них важливо говорити українською, як ставляться до принципово російськомовних та що гірше – говорити російською чи суржиком. Назарій Вівчарик, редактор видання “Прочерк” “Ми україномовна країна: й за статистикою, й за опитуваннями більшість у нас – це українці, україномовні люди. Й медіа повинні бути українськими, люди повинні споживати інформацію державною мовою. Бо в кожне слово закладений певний символізм”.   Про це пише В ИЧЕРПНО 

« Марсіанські хроніки » — цикл пов ' язаних фантастичних оповідань Рея Бредбері , які висвітлюють майбутню колонізацію Марса людьми, що прилетіли зі спустошеної Землі , а також боротьбу марсіанських аборигенів з колоністами. Видана у 1950 році. Я чув, що критики сперечаються щодо жанрової приналежності цієї книги до роману чи просто до новел та оповідань. Я чув, що десь хтось в оповіданнях знаходив невідповідності. Я чув, що там у книзі йшла мова про третю світову війну, яка спустошила Землю. Але врешті треба взяти самому і прочитати. І я скажу, що це дуже глибока, дуже насичена, смілива, і водночас дуже сумна історія.

Не очікував, що книга аж так сподобається. Чи не найкраща інтригуюча історія. Біолог, викладач університету опиняється в епіцентрі страшного злочину. Сам герой зростає в книзі як особистість. Спершу здається егоїстичним, трохи самозакоханим. Потім самовідданим трудоголіком, який добивається справедливості.

Зустріч зі школярами в Івано-Франківську. Тепла зустріч, дякую організатору Ігорю Антонюку. Цікаво і пізнавально. Діти - це особлива аудиторія

Друзі, презентував новий проект, у рамках якого основуючись на принципі журналістики рішень будемо подавати ще більше інформації та роз'яснень на сайті, зокрема, тема стосуватиметься ВПО, які часто не можуть інтегруватися в громаду. Де шукати житло, роботу, як оформити соціальні послуги, читайте згодом на сайті Прочерк

Збірка малої прози "Покарання" німця Фердинанда фон Шираха - у якійсь мірі моторошна. Це оповідання з судової практики, де зразу і не скажеш, чи перед вами герой-жертва чи герой-убивця. Автор неймовірно добре знається на судочинстві, тому вибудовує такі історії, які межують з документалістикою. Жодна історія не відпускала, а особливо оповідання - Не той бік. З цього оповідання, розширивши його, можна зробити крутий детективний фільм з елементами бойовика. Єдиний недолік книги малої прози - вони швидко закінчуються. Ці оповідання як насіння, лузаєш і не помічаєш, як за цим заняттям минає час. Я б дуже хотів почитати ще історії від цього автора. Він не просто створює судову атмосферу з розслідуванням справ, а вибудовує психологічні портрети,й інколи дає розуміння,чому саме той чи інший герой так поводиться, які життєві обставини підштовхнули героя чи героїню до злочину. Часто проза життя досить драматична, гола, без прикрас. Багато історій залишають слід і хочеться спинитися пе

 Ніколи не їздив таким файним потягом. Слід було вибратися зі свого містечка на захист проекту у рамках діяльності сайту Прочерк. Деталі згодом 

Одним із перших на конкурс НСЖУ «Інформаційна передова – 2022» свої матеріали подав відомий черкаський журналіст Назарій Вівчарик. Увазі журі він запропонував два свої матеріали: « Зброю не тримав, але нічого не боявся і був на передку там, де й не варто було б. Один день з військовим капеланом », опублікований на сайті « Прочерк », творчий колектив якого очолює Назарій, і « Ціна свободи: українці єднаються самі і єднають світ проти агресора », опублікований у американському виданні Elcodaily . com .

 Чесно, сам вражений, доця пішла в бібліотеку і взяла прочитала ось книгу. Не знаю, чи я такі книги в такому віці читав, ще й 6-ти немає дитині. Як пише довідник, Льюїс Керрол не без усмішки писав, що «Алісині пригоди у Дивокраї» розраховані на дітей віком від п’яти років до п’ятнадцяти, від п’ятнадцяти — до двадцяти п’яти, від двадцяти п’яти — до тридцяти п’яти і т. д. ... Книга вважається одним з кращих зразків літератури в жанрі абсурду, в ній використовуються численні математичні, лінгвістичні та філософські жарти й алюзії.

Черкаський обласний краєзнавчий музей презентує унікальну виставку евакуйованих ляльок, які були створені майстринею Оленою Адільбековою саме під час перебування у прифронтовому місті Харкові в перші 4 місяців повномасштабного вторгнення російських військ в Україну. Історію створення "лялькового літопису" можна побачити на особистих сторінках харків'янки у соціальній мережі Facebook під тематичними хештегами: #лялькова_лiтопис_вiйни   #ляльковий_лiтопис_вiйни #впл_харкiв_черкащина

Назарій Вівчарик Усім треба машина. З машиною легше. Це знають і волонтери, і переселенці, і військові. У нас у дворі між багатоповерхівками стоїть автомобіль «Фольксваген», який, схоже, багато бачив на своєму віку. На лобовому склі він має великий аркуш із написом «Діти». Таким чином власники авто намагалися вберегтися від обстрілів під час виїзду з окупації. Сьогодні вони відсипаються у наших сусідів. Дісталися Черкас відносно нормально. Розповідають, що долали 50 блокпостів, всюди їх детально перевіряли. Але і в такій екстремальній ситуації є добрі і злі люди. Наприклад, на одному блокпосту якийсь військовий дав дитині цукерку – дешевого льодяника. На іншому блокпосту цього льодяника в дитини забрали.   Хоча, окрім як про льодяника, щось інше випитати у цих переселенців неможливо. Їхні очі тривожні, відповідати не хочуть. Та й навіщо? Зчесаний з одного

Зателефонувавши за номерами 2345* (для абонентів Vodafone та Lifecell) або +38 (067) 752 23 45 (для абонентів Київстар), чоловіки зможуть підтримати своє ментальне здоров'я через фахові психологічні консультації.   Сьогодні UNFPA, Фонд ООН у галузі народонаселення в Україні, за підтримки уряду Великої Британії у співпраці   з ГО “Інноваційні соціальні рішення” запускає   роботу безкоштовної анонімної та цілодобової лінії психологічної підтримки для чоловіків >>> http://2345.in.ua/ Гаряча лінія покликана допомогти чоловікам стабілізувати свій емоційний стан, знайти внутрішні ресурси для виходу зі складних ситуацій та усвідомити проблемні аспекти поведінки. Гаряча лінія за номерами 2345* (Vodafone та Lifecell) та +38 (067) 752 23 45 (Київстар) безкоштовна та працюватиме цілодобово. Операторами є кваліфіковані психологи/-ині з багаторічним досвідом психологічної практики. Телефонувати чоловіки можуть з будь-яких питань, що викликають стрес: проблеми на роботі чи

(на конкурс УСМІШКА БОГІВ) Медсестра балакала по телефону з подругою, немов його тут і не було, немов він був пустим місцем. Йому сказали зняти все, окрім плавок, і стати у фотокабіну. Пояснювали, «боятися псоріазу не потрібно» і що ця фотокабіна «спрямовує сонце на шкіру», а це якраз потрібно при лікуванні псоріазу, таких собі плям на шкірі, які він привіз з війни. Та одна хвилина опромінення, проведена в кабіні, здалася вічністю. Слід було чимось зайняти розум.

Віталій Смоленський народився 1984 року у селі Фурманка Уманського району Черкаської області. Після школи вступив до Ульянівського професійно-технічного училища, отримав професію газозварника. Працював в Умані на цегельному та меблевому заводах, пізніше на будівництві, а восени 2013 року приїхав у Київ, де також влаштувався на будівельні роботи. Рідні припускають, що, працюючи у столиці, на Майдан Віталій Смоленський почав виходити з перших днів протестів. Але матері та сестрі про свою участь у масових акціях розповів не одразу. Сестра згадує, що коли востаннє брат приїхав у до Фурманки – 12 лютого 2014 року – то мав чорні від сажі руки. Тоді сказав, що на Майдані палив шини. 14 лютого Віталій знов поїхав до Києва. За спогадами рідних, перед від’їздом попрощався з ними так, ніби відчував, що це остання їхня зустріч. Зранку 20 лютого Віталій, захищений лише щитом, перебував на горі 8-ї, «сніжної» барикади на вул. Інститутській, біля верхнього виходу станції метро «Хрещатик». Силовик