ЩОДЕННИК
Учора я не зміг поспілкуватись зі своєю дівчиною. Я подзвонив, сказав, що терміново повинен їхати у справах, і ми відклали розмову на потім. А справа була такою: я повинен був провідати близьку знайому моєї бабусі. І ось я у пані Віри. Розмова повинна була бути про здоров’я (адже пані Вірі 80 років), про тяжке життя (адже пані Віра пенсіонерка), про сірі будні (адже пані Віра живе на восьмому поверсі, а ліфт не працює). Та стереотипи часто руйнуються... Я не виконав ролі стороннього, якому пенсіонерка скаржиться на життя. Я взагалі не грав ніякої ролі. Я був собою. Був тим, ким треба бути в даній ситуації — співбесідником. Ми говорили про наших непередбачуваних політиків, про сучасну журналістику та її недоліки, про наших письмеників, істориків, про патріотів. ...Від пані Віри я вишов дуже спантеличений. Моя бабуся підготувала мене до зустрічі зі «старенькою, хворою жіночкою, яка стільки пережила...» Мабуть, моя бабуся розповідала про когось іншого. Тепер треба нега