ЩОДЕННИК


Учора я не зміг поспілкуватись зі своєю дівчиною. Я подзвонив, сказав, що терміново повинен їхати у справах, і ми відклали розмову на потім. А справа була такою: я повинен був провідати близьку знайому моєї бабусі. І ось я у пані Віри. Розмова повинна була бути про здоров’я (адже пані Вірі 80 років), про тяжке життя (адже пані Віра пенсіонерка), про сірі будні (адже пані Віра живе на восьмому поверсі, а ліфт не працює). Та стереотипи часто руйнуються... Я не виконав ролі стороннього, якому пенсіонерка скаржиться на життя. Я взагалі не грав ніякої ролі. Я був собою. Був тим, ким треба бути в даній ситуації — співбесідником. Ми говорили про наших непередбачуваних політиків, про сучасну журналістику та її недоліки, про наших письмеників, істориків, про патріотів. ...Від пані Віри я вишов дуже спантеличений. Моя бабуся підготувала мене до зустрічі зі «старенькою, хворою жіночкою, яка стільки пережила...» Мабуть, моя бабуся розповідала про когось іншого. Тепер треба негайно телефонувати своїй дівчині, бо вона нещодавно казала мені, яке важке життя та яка в нас погана країна. Мабуть, вона також розповідала про якусь іншу країну. Адже не може бути країна поганою, якщо у ній можуть чудово порозумітися і знайти гарні теми для розмови люди з різницею у 60 років. Ось де він — зв’язок поколінь!
Назарій ВІВЧАРИК
Рубрика: 
Газета: 

Коментарі

Нижче подані популярні теми з блогу

Особлива книга про Піднесення

В Україні з’явилася книга про перший контакт з епілепсією. Що це та як її отримати?

Бойовик Road House з Джейком Джилленхолом: автентичне жанрове кіно