Від традиційних орнаментів до бойової вишиванки: луганчанка в Черкасах зайнялася вишивкою

Тетяна Нафтель – сьогодні майстриня з Черкас, а у минулому переселенка з Луганська. Вона на собі відчула, що таке бути переселенцем ще у 2014 році, коли війна тільки почалася. Тоді з рідного Луганська виїхала всією родиною, також виїхали і її батьки. Спершу виїжджали фактично в нікуди. Адже у Черкасах мали лише одну родину знайомих і більше нічого. Сьогодні Тетяна має майстерню, де створює чудові вишиванки, які носять не лише в Черкасах та Україні, а й за кордоном.

– Сама я з родини вчителів. Наприклад, мама – вчитель музики. Теж мала б бути учителем, але англійської мови і зарубіжної літератури. Та не працювала вчителькою. Побувала на практиці і побачила, що не готова до цього. Працювала дизайнером, працювала з фотографією в рекламних агенціях. Коли приїхала сюди, то спершу продовжила працювати зі своїми клієнтами онлайн, щось трохи заробляла. Потім зайшла до черкаського магазину «Українська вишивка», милувалася, розглядала. А тоді подумала собі, що мова про комп’ютерну ж вишивку. Намріяла собі, поїхала на курси до Києва, де трохи познайомилася з програмами для вишивки. Потім ми продали автівку і купили вишивальну машинку, – каже пані Тетяна.

Майстриня сама створює образи. Спершу, каже, малює на аркуші паперу, потім фотографує і переводить на комп’ютер, уже там допрацьовує. Обоє з мамою вони працюють в однокімнатній квартирі, яка служить їм майстернею. На стінах безліч ниток. Тканину і нитки купує тут-таки, в Україні, але каже, що нині є певний дефіцит на певні кольори ниток.

Тетяна Нафтель показує сорочку з песиками. Як не дивно, поєднати вишиванку з образами собачок просила покупець, яка є суддею міжнародного класу на виставках собак. Є і традиційні вишиванки з калиною, дубками, квітами. Також є справжня бойова вишиванка.

 – Хочеться інколи зробити і те, й інше, але банально не вистачає часу. Але рада, що нам свого часу вдалося зробити вишиванку для 503 окремого батальйону морської піхоти. Там мав бути тризуб Посейдона, борсук, восьмикінцева зірка й український орнамент. Я досить довго це розробляла! Врешті, вдалося. І це була неймовірна робота. Таких вишиванок ми більше не робимо, тобто це був ексклюзив для наших захисників, – каже Тетяна.

Сама майстриня пригадує, скільки суконь та сорочок вже зробила. Усього не злічити. Окрім того, робила і спеціальні маски в період коронавірусу – з орнаментом. В альбомі майстрині багато гарних фото. Секрет у тому, що багато фотографій робить батько Тетяни, який нині у Черкасах працює фотографом. Свого часу був і модельний показ робіт майстрині в філармонії. Туди моделями вона запросила багатьох знайомих і не лише, зокрема, серед моделей знову ж був і тато майстрині.

– Приходила людина і замовила вишиванку з котиками. Роботи наші загалом розходяться не лише по Україні, а йдуть і за кордон. З початку повномасштабної війни перестали замовляти, але зараз маю вже розплановані замовлення до серпня. Всі роботи виставляю на свою сторінку «Срібний птах».

До слова, у майстрині був і київський період життя, хоч і невеликий – близько року. Перед пандемією вона поїхала до столиці займатися весільним салоном. При цьому Тетяна не полишала вишивки. У Києві вона долучалася до волонтерського проекту «Крила воїнів», ця волонтерська група зустрічала на київському вокзалі наших захисників, які або їхали, або поверталися додому. Хтось хотів поспілкуватися, когось пригощали чаєм.

– Як почалася пандемія, режим став суворішим, я повернулася в Черкаси. Продовжувала тут працювати, а вже з початку повномасштабної війни пару разів долучилася до роботи волонтерського центру, що діє в нас у Черкасах. Та пізніше вирішила зосередитися на своїй роботі. Знайшла тут себе і думаю, що, витративши час на роботу, буду потім мати якийсь ресурс для фінансової допомоги, – каже Тетяна.

До слова, її наречений сьогодні теж у війську. На самій же Тетяні на шиї помітний тризуб. Каже – цей кулончик подарувала подруга, коли та приїхала до Черкас. Водночас, з поглядами майстриня визначилася давно: ще від час Євомайдану виходила у Луганську на мітинги. Збиратися в Луганську люди перестали лиш тоді, як було захоплене СБУ.

– Тоді вже було просто небезпечно. А згодом виїхала. До слова, ті, хто повернувся в Луганськ згодом – це не обов’язково сепаратисти. Просто дехто не зміг виїхати, але знаю таких, які, живучи там, скидають кошти на ЗСУ, – каже Тетяна.