Сирний фестиваль як підтвердження нашої винахідливості, окремішності і незламності

11 жовтня Брустурах Косівського району на Івано-Франківщині відбувся благодійний фестиваль сирного коника. Цей виріб внесений до Національного переліку культурної спадщини України і його планують внести до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО, де вже є косівська мальована кераміка. Бо нині сирний коник відомий на весь світ.

Село Брустури називають столицею мистецтва сирної пластики у такій от формі коника, адже заснувала це ремесло брустурчанка Юстина Якіб’юк ще 1886 року. Раніше ці фігурки використовували переважно як обереги на Великдень, чи прикраси на весіллях і заручинах. Зараз теж, але тепер їх ще й просто їдять.

Заслужена майстриня Марія Петрів зі своїми виробами

Щоб скуштувати сирних коників, до Брустурів, а також на базар у Косів, де їх щосуботи продають, їдуть гурмани і шанувальники української етно-кухні з усіх усюд. З часом маленький сирний коник переріс сам себе, і тепер тут виготовляють не лише маленьких, а й величезних коней, підводи, машини, пташок, квіти, гуцулів і навіть церкви – у кого на що вистачає фантазії. На деякі вироби іде до ста і більше літрів молока.

Та 11 жовтня люди їхали в Брустури не лише щоб скуштувати смачний, пахучий, золотавий наїдок, а й для того, щоби відчути дух і колорит Гуцульщини, почути шепіт смерек, пронизливий, заворожуючий звук трембіт, послухати народні гуцульські пісні, побачити танці горян, тобто – відчути справжній дух Карпат. І, щоб допомогти нашим збройним силам, адже частина коштів від продажу сирних виробів і кошти від квитків на концерт пішли на підтримку ЗСУ. У концерті, до речі, взяли участь не лише місцеві аматори, а й відомі виконавці України. І серед гостей свята були не тільки брустурчани, а й львів’яни, закарпатці, житомиряни, вінничани, кияни, одесити, черкащани. Були журналісти з Франції і Німеччини. А Наталія Тарабалка (мати Героя України, льотчика-винищувача Степана Тарабалки – одного з тих пілотів чий подвиг сприяв створенню легенди про „Привида Києва”) привезла на фестиваль ветеранів війни з заснованого нею реабілітаційного центру „Тепло крилатої душі”. Ну і, звісно, приїхали своїми машинами поважні ґазди з навколишніх сіл, районів і обласного центру.

Студентці Оксані Майк вбратися на фестини допомагає бабуся Параска

Оксана Майк навчається в Івано-Франківську на польського філолога. Та на фестини, як тут кажуть, мчала, мов на крилах. Адже, крім усього, співає в церковному хорі Брустурів, який запросили виступити на фестивалі. Чекав на неї і молодший брат-школяр Володя, який на святі мав дудіти в ріг. Тож Оксана доїхала автобусом до села Пістиня, звідки тато забрав її машиною. Вона перепочила, дала собі лад, причепурилася і почала вбиратися в гуцульський стрій. Справа ця не проста, тому їй допомагала досвідчена бабуся Параска, яка теж вправно виготовляє сирні коники, вчить цієї справи й Оксану. Тому давнє ремесло і не вмирає. Не дивно, що на фестивалі свої сирні вироби, в яких закодована душа Карпат, представили близько 30 майстринь. Вони пишаються свою майстерністю і охоче ділилися нею на майстер-класах для всіх охочих.

У Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського в Коломиї виставлені й сирні коники Заслуженої майстрині народної творчості України з Брустурів Марії Петрів. На фестивалі вона демонструвала свої шедеври разом з донькою Христинкою, яка також перейняла вміння матері. Поруч неї стояла вчителька Марія Варцаб’юк, котра представила на святі не тільки свої вироби, а й композицію „Слава Україні! Героям Слава!” школярів місцевого ліцею, яких навчає сирної пластики.

І Оксана Майк співала на святі не сама, а з подругами. Виконувала складену в селі пісню про сирного коника. Після молоді про рідні Брустури заспівали старші люди. Так і передається тут естафета пам’яті, естафета любові до свого з покоління в покоління.

Фестиваль відкрили гучні трембіти, які сповістили на всі гори: гуцули тут є і будуть, як і їхні традиції. Опісля були хвилина мовчання за полеглими захисниками в російсько-українській війні, український Славень, виступи господарів і гостей свята. Настоятель місцевого храму Вознесіння Господнього (ПЦУ), всечесний отець Василь Петращук підкреслив у своєму слові, що Україна і всі ми живемо у непрості часи, коли потрібно боротися за свою землю, за свою культуру і традиції. Тому замість молитви прочитав духовний гімн на слова Олександра Кониського „Боже великий, єдиний, нам Україну храни”.

Слово мали й заступниця начальника управляння культури Івано-Франківської облдержадміністрації Мирослава Корнелюк, голова Космацької територіальної громади Дмитро Космачук, староста Брустурів Василь Олександрук. Пані Мирослава теж наголошувала на тому, що всі ми хочемо щоби наші традиції і обряди жили, щоби ми їх передавали з покоління в покоління.

Звісно, на святі наснажувалися не лише традиціями, можна було ще й почастуватися з друзями, випити по келиху вина. Приміром, Григорій Радиш з Рожнова готував смачний бограч, пані Люба з Отинії разом з чоловіком Вадимом смажила на вогні курочки-гриль, а пані Діана з села Тройця привезла багато дитячих іграшок. І дуже доречно, село Брустури живе, тут чимало дітей.

Закривав благодійний етнофестиваль відомий український музичний гурт „Марина і компанія” на чолі з солісткою Мариною Полончак. Саме пішов дощ, та людей на святі не поменшало. Війна навчила українців не лише гуртуватися, а й радіти усім проявам життя, цінувати і шанувати своє, рідне!

Олександр Вівчарик

Пані Люба з Отинії пригощала всіх бажаючих курчатами на грилі

Мати Героя Наталія Тарабалка (праворуч) і Геннадій Микитка – президент громадської організації „Центр європейської інтеграції” в Івано-Франківську

Майстриня Марія Рибарук

Одеситку Лєру на свято запросила подруга з Прикарпаття

Григорій Радиш готує бограч

(Зліва-направо) староста Брустурів Василь Олександрук, голова Космацької територіальної громади Дмитро Космачук та директор Брустурського ліцею  Марія Дорожон

Майстриня Світлана Габорак

Фото автора матеріалу