У селі на Черкащині переселенки відкрили пральню і допомагають людям

Переселенка з Краматорська Людмила разом з подругою з Лиману Світланою вирішили не сидіти склавши руки. У селі Яснозір’я, що на Канівщині, організували пральню і тепер допомагають іншим переселенцям. Грант виграли від «Help Ukraine 22».

– Ми ще у 2014 році виїхали з чоловіком і братом з Донецька. Не хотіли жити в окупації. Тож я двічі переселенка. Спершу виїхали в Краматорськ. І там з нуля стали будувати сироварню. Вона називалася «Скажи CHEESE». Справи йшли гарно. Вдруге виїхали вже з Краматорська на початку квітня. Взяли з собою лише 50 літрову каструлю. Тут була подруга і запропонувала їхати саме на Канівщину. За нами поїхала й подруга Оля з родиною, які теж у нас робили на сироварні. Згодом з Лиману приїхала у це село Світлана. Тепер разом тут працюємо, – розповідає «Прочерку» Людмила.

Людмила згадує, що знайомих мала багато і питання куди їхати було найскладнішим і найболючішим. Пригадує, був вакуум в голові і просто не можна було спершу визначитися.

– Врешті набрала далеку подругу і вона сказала їхати сюди. Це було важливо, що нас кликали кудись. Тут у Яснозір’ї гарно. Та просто сидіти склавши руки не могли. Ну і наш досвід з 2014 року показує, що війна може бути довго, а жити треба. Нам знайшли будинок. Ми вирішили робити щось, тим більше, що сюди приїхало багато і наших знайомихї, ми вже шукали їм будинків. Зараз тут 30 родин з Краматорська. І в якийсь момент ми зрозуміли, що вода лише зі скважин, всім прати речі і одяг тяжко, вручну це важко. І я подалася на грантовий проект, нас профінансували і ми зробили такий собі міні центр у селі, завдячуючи «Help Ukraine 22», – каже Людмила.

Тепер переселенці і соціально незахищені категорії можуть випрати свої речі в пральних машинках, що стоять у цьому центрі переселенців. Водночас, цю будівлю назвали саме «центром», бо сюди приходять з різними проблемами. Комусь і будинок треба підшукати, комусь продукти…

– Зараз я розумію, що повернутися, очевидно, не вдасться. Це болісно, але є момент, коли всередині тебе загорається червона лампочка. Ми поїхали і забрали дещо зі свого виробництва. Звісно, такі речі, як холодильники і камери для визрівання сиру не взяла. Все забрати тяжко, але дещо можливо. Що далі? Пральня – це соціальний проект, але для життя хочемо далі налагоджувати виробництво вже тут на Черкащині. На жаль, багато витрачено було часу на виробництво але треба починати наново, – каже Людмила.

Сьогодні Людмила вивчає ринок, шукає приміщення та місце де можна було б поставити обладнання та виробляти сири. Дуже хоче розмістити обладнання поближче до Черкас, щоб створити виробництво та поєднати комерційний і соціальний напрямки.

– В ідеалі знайти б площу в Черкасах. Бо неможливо лишатися взимку тут в селі, бо треба багато грошей, щоб опалювати ці будинки тут. Тож думала таки переселятися в місто і налагоджувати виробництво. Більше того, міркувала, щоб і людей розселити там, де налагоджуватиму виробництво, бо тут є мої співробітники. Це міг би бути проект на зразок «Крим-сир» абощо. А в нас – Краматорськ. Проте навіть не так у технологіях справа, як у вільних площах. Будемо ще шукати, – розповідає Людмила.

Всього у Яснозір’ї зараз проживає 117 осіб, а проживало близько 380 осіб. Приїздили окрім східних і південних областей, люди з Київської, Чернігівської, Сумської і частини Полтавської областей. Але нині з перерахованих областей люди уїхали додому. Лишилися люди з Херсонської, Миколаївської, Донецької областей.

– Приїздили через знайомих. Якщо хтось на вулиці жив з нашого села, то приїхавши сюди радив і своїм родичам та друзям. І тоді вже приїздили й інші. Нам звісно це було складно, але намагалися по можливості все організувати. У нас хатів то багато, але вони були запущені. Адже з 1300 хат в нас заселені близько 800 ,а інші це пустки. І пустки ці давні, а люди, звісно, хочуть мати хоч трішки якихось умов для життя, – розповідає староста Сергій Галаган.

Щоб якось пустки зробити придатними для життя, спершу шукали їх власників. По господарчих книгах вишукували телефони родичів, дзвонили, просили пустити в хату. Також громадою допомагали кому дров привезти (бо початок повномасштабного вторгнення з боку окупанта припав на холодний період)

До слова, староста радіє, що приїздять й такі ініціативні люди.

– Людмила і Світлана звернулися та сказали, що хочуть допомагати переселенцям. У старого ФАПу було приміщення, там ще колись була пральня. І зараз там розмістили пральню. Не беруть коштів з переселенців, а ще й перукарню зробили. Там можна за послугу розрахуватися коштами, продукцією… – каже Сергій Іванович. – Ми ж у свою чергу готові також всіляко допомагати переселенцям наскільки можливо.

Щодо Людмили, то вона з однодумцями поки в пошуку площ у обласному центрі для налагодження виробництва. Але проект з пральнею не покине. Та й перевозити нікуди не планує. Той центр для переселенців так і лишиться діяти в селі.

– Взагалі, вважаю, що в селі до переселенців менше уваги, ніж в місті, села часто обділені допомогою, тому звісно пральню з обладнанням лишимо, та й загалом, будемо сприяти розвитку цього нашого «центру» у селі, – каже переселенка.