37

 37! У однієї моєї бабусі було псевдо «Скеля», бо хоч її дуже били при арештах, та не могли розколоти. Псевдо іншої було «Зірка». Діди мали псевдо «Крук» і «Середа». Що таке ОУН-УПА я не дуже хотів вчити у школі, бо мені те боліло, бо знав, що за буквами, складеними у речення, стоїть щось набагато більше, ці слова часто звучали вдома. Бо мої предки боролися за Україну, за її Незалежність. І нині боротьба далі триває. Є щось у душі кожного українця, що вирізняє нас з-поміж інших: любов до рідної землі, до свободи, до незалежності. Пригадую, сидів з доцею біля Пагорбу слави у Черкасах (знову спомин про війну, але добре, що хоч те місце ще не забудовують наші «відповідальні забудовники»), і доця показавши рукою навколо, запитала, що це? Я став говорити про кущі, дерева, квіти на клумбах. А вона відповіла, мовляв, ні, це все воля! Дитині, щоб ви розуміли, було лиш п’ять років. Так-от, про що це я. Бачу, що кожен рік життя для українця – це якийсь подвиг. Слава богу, маємо країну, а не безхатьки як буряти, комі, індіанці тощо… А от відстоювання її дається великою кров’ю. Проте боремося, живемо далі, а за цей день народження я вдячний нашим захисникам, десь знеособлено, а десь конкретним людям, яких дуже чекаю, щоб потиснути руку! Це не люди, це титани. Сам нічого не потребую, лиш трішки часу в запасі, щоб написати ті книги, що задумав. А от захисники на фронті дуже потребують підтримки. Тож донатимо ЗСУ і менше ниємо. Україна переможе! Слава Україні! А на фото одне з черкаських бомбосховищ для моїх іноземних друзів #heppybirthday