Чи треба брати коментарі в жертви і злочинця?

 

Міжнародна конференція «Re:Cover – Як війна Росії в Україні змінює журналістику» стартувала в Братиславі (Словаччина). Протягом трьох днів понад 240 журналістів з 21 країни світу говоритимуть про те, як же війна впливає на журналістику та ЗМІ – від репортажів на передовій до того, як змінюється Європа.

-------------------------------------------------------

Томас Авенаріус каже, що такої війни в Україні не було з 1945 року. Томас зараз живе в Стамбулі, але декілька разів робив репортажі з України. Він міжнародний кореспондент німецької газети. Каже, окрім реальної війни, в Україні йде війна в соцмережах. Раніше такого не було, а зараз всі військові групи мають свої представництва в соцмережах. Він каже, що в Туреччині час від часу є конфлікти, бо це локальні конфлікти абощо, інша справа в Україні, де одна країна напала на іншу.

«Чи хтось вірить, що росія може перемогти, маючи ядерну зброю? Чи хтось вірить, що путін може перемогти, маючи великий людський ресурс? Я розумію, чому росіян називають орками, варварами, бо ми бачили їх злочини. Ми розуміємо, що українська армія добре підготовлена і воює за своє, – зазначив Томас Авенаріус.

ПРОТЕ!!! Він зауважив, що помічав, коли українські журналісти ставали на чиюсь сторону. Та він репортер і він зауважує, що треба чути всіх. Каже, треба розмовляти з обома сторонами, навіть якщо це комусь не подобається…… Отак…

-----------------------------------------------------------------------------------

Не соромтеся емоцій, - сказав один спікер на дискусії. Та я спробую без емоцій, але не знаю чи вийде.

Колись ми дискутували з колегою журналістом, який за освітою історик. Він говорив чи треба було колись для об’єктивності брати коментарі в євреїв і потім в нацистів. Можливо якось треба запитати про це в євреїв….

Сьогодні ми стаємо координаційним центром, а не просто редакцією. Я ніколи не знав, що таке глушник на автомат, або тепловізор. Ці речі раптово потрібні нашим бійцям і ти знаєш де дістати, бо ти працюєш давно в цьому регіоні, ти багато знаєш. Ми веземо гуманітарну допомогу по нашому регіону в будинки, де зібралися переселенці. Там підходить дівчинка з дуже обпеченою рукою і я вже не хочу писати історію про цих переселенців, бо я знаю звідки ці рани…

Під моїм будинком стояло вкрай обстріляне кулями авто… Це приїжджали переселенці… Їх історію не хочеться писати…

Колись ще в студентські роки я проходив практику в київській всеукраїнській газеті «День». Редактор газети казала: не можна бути підтавками до мікрофонів, ви маєте бути чимсь більшим. Я відчуваю, що ми зараз громадяни, українці і, звісно, тому нам це болить.

Я думаю, зараз в Україні дуже складна ситуація. Й інколи геть складно збагнути деякі моменти. Особливо, коли ти спершу раз два в день маєш обдзвонити деяких своїх близьких, спитати, як вони, а потім вже працювати, а найгірше те, що до декого я взагалі вже ніколи не зателефоную!

Тому щоб завершити, я б сказав що всі ми люди, але зараз визначальним є те, що війна триває на території саме України. А не росії. Ми ті, хто захищається і намагається відвоювати свою територію.

А насамкінець, враховуючи, що Томас казав, що жив в росії 5 років, я запитав його, скільки у нього друзів росіян, які засуджують війну?... Він запевнив, що такий, мовляв, є, але боїться говорити про це відкрито… От і все…. А ви як гадаєте, теж треба в гвалтівників і вбивць ще коментарі брати?