СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ПРОБЛЕМАТИКА РОМАНУ НАЗАРІЯ ВІВЧАРИКА «ПОТРИВОЖЕНЕ ЗЛО»
2021 була представлена читацькому загалу книга черкаського письменника й журналіста Назарія Вівчарика «Потривожене зло». Автор позиціонує свій твір як містичний трилер, проте містичний компонент роману не привертає такої уваги, як його соціально-політична й психологічна площини.
У центрі сюжету – історія Миколи, хлопця родом з Донецька, який приїздить до Черкас, аби виконати волю батька. Той допомагав пораненим українським воїнам, а також займався проєктом, який міг би забезпечити тактичну перевагу в боротьбі із ворожими безпілотниками. Результати цих розроблень Микола має передати довіреній особі батька в Черкасах.
Занурюючи головного героя у вир небезпечних пригод, автор не лише динамізує сюжет, але й показує читачеві різноманітні соціальні типи, моделі поведінки. Микола винаймає кімнату в гуртожитку, де мешкають ті з містян, кому не пощастило влаштуватися в житті. Гуртожиток – простір безнадії і крайньої бідності, де звичайними речами є алкоголізм, асоціальна поведінка, подружні зради. У цьому місці винаймають кімнати злочинці, яким потрібне «прикриття», тут мешкають ветерани війни в Афганістані, травмовані своїм досвідом до такої міри, що не можуть «вписатися» в суспільство. Вияви маскулінності й фемінінності в мешканців гуртожитку мають традиційно-патріархальний характер: наприклад, ознакою «чоловічості» є груба сила, брутальність, використання ненормативної лексики, паління, вживання алкоголю. Автор послідовно застерігає проти такого способу життя: груба сила й зневага до слабших не допомагають злочинцям вижити, а пиятика й наркоманія призводять до трагедій. Житло, яке має стати тимчасовим, проміжним перед створенням власного дому, для багатьох стає останнім. У цьому топосі знаходить прихисток недобра містична сила, яка живиться болем мешканців.
Антиподом до гуртожитку є простір буття проросійських можновладців, які, дізнавшись про таємну інформацію, що її Микола хоче передати волонтерам, намагаються вистежити й знищити хлопця. Назарій Вівчарик зображує світ черкаського політикуму й силових структур як репресивний. Для нього характерні «кругова порука», постійний страх бути зрадженим (генерал Захаров). Матеріальні статки не компенсують нечистої совісті, що виливається в неврози й хвороби (Пилипович). Письменник розкриває схеми «кришування» нелегальної торгівлі, кримінальних оборудок, зловживання владою. Зокрема, один з другорядних героїв, Вєталь, відсидів у в’язниці «за іншого» кілька років, бо, будучи підлеглим генерала Захарова, не мав вибору. Звісно, попри матеріальну винагороду, із тавром «зека» чоловік не може – і не хоче – знайти легальну роботу, створити родину. Своє майбутнє він пов’язує із виконанням злочинних замовлень від генерала і через це, зрештою, гине. Прикметно, що більшість антагоністів, які не хочуть перемоги проукраїнських сил у війні, покарані долею, зокрема містичною сутністю з гуртожитка.
Микола, прийшовши із зовнішнього світу, не дає втягти себе в коло насильства. На позір він постає типовим «спортсменом» – не надто інтелектуальним молодиком, який міг би, як його антагоністи (Дамір, Вєталь та ін.), піти шляхом реалізації своєї переваги у фізичній силі. Натомість Микола виявляється значно глибшою особистістю: із розвитком сюжету він знаходить відповіді на питання про те, ким є сам (розкриває історію своєї родини), товариша, хай і тимчасового, мету в житті, зав’язує стосунки із дівчиною. Важливим є усвідомлення своєї провини (випадкового убивства брата) й прийняття відповідальності за цей учинок, у першу чергу перед самим собою. Долю Миколи навряд чи можна назвати легкою – вона сповнена страждання і постійного відстоювання своїх принципів, проте персонаж демонструє, що зло може підкорити лише того, хто хоче йому здатися.
БІБЛІОГРАФІЧНІ ПОСИЛАННЯ:
Вівчарик Н. Потривожене зло. Київ : ОВК, 2020.208 с.
.jpg)
Коментарі
Дописати коментар