Історичному клубу „Холодний Яр” 25 років!

22 січня у День Соборності України, в Києві, у Будинку актора відбулася IV конференція Історичного клубу „Холодний Яр” з нагоди 25-ліття його створення. Увесь цей час незмінним президентом Клубу був і є Роман Коваль – талановита, непересічна особистість. Уже те, що він народився на Донбасі, в Горлівці, але став українським націоналістом, відомим письменником, дослідником, громадським діячем, журналістом є явищем неординарним. Подиву гідний і масштаб його діяльності, неймовірна працьовитість, організаторські здібності. Варто лише сказати, що Роман Коваль автор понад 2250 статей у газетах, журналах, історичних календарях, енциклопедіях України та української діаспори, співавтор підручника „Історія України. 9–10 класи”, автор циклів радіопередач „Холодний Яр” та інших, ініціатор і організатор вшанувань героїв Визвольної боротьби українців за свою незалежність в Холодному Яру й інших місцевостях, спорудження пам’ятників борцям за волю України, відновлення їхніх могил. 

Список написаних, виданих, редагованих і упорядкованих ним книг просто вражає. А ще ж він створив і реалізував безліч кіносценаріїв. Недарма пан Роман є лауреатом багатьох літературних, і не тільки, премій, зокрема і Народної Шевченківської у 2013 році.

Окрім того, Роман Коваль член Української Гельсінської спілки, у 1993-2003 роках він був головою Всеукраїнського політичного об’єднання „Державна самостійність України”, з якого, як на мене, власне, і виріс Історичний клуб „Холодний Яр” – об’єднання вчених, краєзнавців, митців, письменників, журналістів, кінорежисерів, літературних критиків, громадських діячів, учасників та нащадків учасників Національно-визвольних змагань українського народу. Метою діяльності Клубу було визначено не лише вивчення історії нашого славного і водночас трагічного минулого, а й увічнення подвигу борців, відновлення відчуття національної честі та гідності українського народу.

Саме цим і займаються вже чверть віку його учасники. У справі відновлення історичної справедливості, вшанування українських героїв вони, без перебільшення, зробили більше, ніж усі державні установи разом узяті. Тож виступ пана Романа на конференції був, по суті, звітом, розповіддю про неабиякі досягнення членів історичного клубу. От, приміром,  скульптор Микола Крижанівський створив декілька десятків високомистецьких робіт, зокрема, пам’ятник козацькому полковнику Данилу Нечаю, меморіал учасникам АТО, меморіал Іванові Гонті та гайдамакам, пам’ятник на братській могилі воякам 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР і багато інших.

Понад 300 різних мистецьких творів у творчому доробку члена Національної спілки художників України і так само члена Історичного клубу „Холодний Яр”, почесного громадянина міста Калуша Ігора  Семака. Це пам’ятники отаманам Степової дивізії, діячам ОУН-УПА, дивізії „Галичина”, історичним діячам, пам’ятник Тарасові Шевченку в Сватовому на Луганщині, тощо. Між тим, навіть серед членів Клубу не всі про це знають. „Отакі достойні люди тихо працюють серед нас”, – наголошував на конференції Роман Коваль.

Віце-президент історичного клубу „Холодний Яр”, один з лідерів бандерівського середовища в Україні, головний редактор тижневика ОУН(б) „Шлях перемоги” (з 2009 року)  Віктор Рог тільки за п’ять років видав 153 примірники газети, впорядкував і видав чимало книг, наприклад, Данила Чайковського „Степан Бандера”, Михайла Колодзінського „Воєнна доктрина українських націоналістів”, Дмитра Донцова „Патріотизм”, Юрка Степового „Отаман степової дивізії”, Зеновія Красівського „Дороговкази”, власну книжку „Ієрархія національних пріоритетів”, у співавторстві видав книжку Ярослава Стецька „Київ проти Москви”.

Зробили зразковими історико-краєзнавчі музеї в Кам’янці і Медведівці Богдан Легоняк, Юрій Ляшко та Анатолій Зборовський. До речі, Юрій Ляшко був учасником установчої конференції історичного клубу „Холодний Яр” ще 1997 року. Він допомагав режисерській групі фільму „Чорний Ворон” в пошуках місця для натурних зйомок, консультував її з озброєння та спорядження холодноярських повстанців, видав збірку „За землю і волю”, брав найактивнішу участь в історичній реконструкції бою вільних козаків проти більшовиків на станції Бобринській. 2019 року Юрія Ляшка на загальній козацькій раді обрали головним отаманом вільного козацтва Холодного Яру, в 2020 році він узяв участь у кінному поході „Шляхами холодноярських повстанців”.

Члени Клубу організували спортивні змагання для молоді, приміром, футбольний турнір „Кубок отаманів Холодного Яру”  на Кропивниччині; влаштовували конкурси учнівських творів до 100-річчя Української революції; писали статті в місцевих газетах про російсько-українську війну (минулу і нинішню), про кобзарів, козаків, художників…

Узагалі, не вистачить місця в газеті, щоби переповісти про роботу лише тих членів Клубу, про яких згадав на конференції Роман Коваль. Їх внесок у становлення незалежності України, у справу виховання молоді, справу повернення українцям історичної пам’яті неоціненний. І робили вони свою роботу абсолютно безкорисно, інколи за рахунок власної кар’єри чи успіху на політичній ниві.

Та на святковий захід прибули не лише члени Історичного клубу, прийшли і симпатики та друзі. Тож ювілейна звітно-виборча конференція стала, по суті, зібранням українського політичного і мистецького бомонду, еліти нації, зустріччю однодумців-патріотів. Надарма Віктор Рог у своїй промові підкреслив, що радий бачити на конференції рідні обличчя побратимів і посестер по праці, по творчості, по боротьбі і по життю.

– Той шлях, яке пройшло наше товариство – це шлях важкої праці, великих здобутків, великої звитяги і величезних пожертв, наголосив він. – Як правильно сказав Роман Коваль, важко навіть осягнути, скільки зроблено членами Історичного клубу „Холодний Яр” на абсолютно різних відтинках – дослідницьких гуманітарних і т. д., і т. д. Тож дякую за те, що причетний!

Політик і громадський діяч, учасник російсько-української війни, голова партії „Правий сектор” Андрій Тарасенко (Пилипась) є яскравим представником нового покоління борців за українську Україну. Народжений у Кривому Розі, він ще зі шкільних років став переконаним українським націоналістом. Як сам вважає, не в останню чергу через яскраво виписаний Романом Ковалем образ командира Степової дивізії, пізніше головного отамана Холодного Яру, Костя Блакитного.

Запам’ятався і виступ голови політичної партії Всеукраїнське об’єднання „Свобода”, колишнього Народного депутата України Олега Тягнибока. У своїй промові він, звертаючись до присутніх, сказав, серед іншого, таке:

– Маю велику честь, що Господь подарував мені можливість пліч о пліч бути разом з вами протягом усіх цих років. Низький уклін за всю ту роботу, яку дуже складно оцінити і яка була здійснена Романом Ковалем та Історичним клубом „Холодний Яр”. Завдяки вашій діяльності є можливість пробуджувати свідомість нації. Щиро і відверто мушу сказати – для мене єдиним моральним авторитетом є Роман Коваль!

Олег Тягнибок також нагадав, що в 1998 році ВО „Свобода” і партія „Державна самостійність України”, очолювана Романом Ковалем, ішли разом на вибори до Верховної Ради, прорвавши таким чином блокаду замовчування й інсинуацій з боку тодішньої влади. 

 

А колега Тягнибока по партії, автор терміну „Революція Гідності”, учасник російсько-української війни  директор недержавного аналітичного центру “Українські Студії Стратегічних Досліджень” (“УССД”) (м. Київ) Юрій Сиротюк, який напередодні написав заяву на вступ до Клубу, назвав його членів творцями нової історії, новітніми борцями на фронті російсько-української війни. Адже той, хто контролює минуле, контролює майбутнє. А Роман Коваль і всі члени Клубу повернули Україні добу визвольних змагань на Наддніпрянщині.

Голова ОУН(м) Богдан Червак наголосив на тому, що клуб Холодний Яр – це вже явище в українському суспільно-політичному житті, без якого уявити існування незалежної України, яка відновила свою державність 30 років тому, просто неможливо. Це об’єктивний факт. Холодний Яр оживив наших безсмертних героїв. Ми розуміли наскільки важливо вшановувати тих, хто віддавали життя за незалежну Україну. Але Холодний Яр за 25 років своєї діяльності опанував цією думкою, цією ідеєю, можливо, мільйони українців. Зверніть увагу: наші вороги з такою лютою ненавистю ставляться до наших героїв, що виникає відчуття нібито вони не померли, а живі, і реально є в авангарді нашої національно-визвольної боротьби. І це теж наслідок діяльності Холодного Яру. Дуже важливо, що він прищеплює українській нації імунітет від російської зарази.

Суголосний із ним був і учасник оборони Донецького аеропорту, «кіборг», член Клубу Микола Тихонов.

– На війні треба бути готовим знищувати ворогів, – говорив він. – А без моральної готовності, без розуміння підступності й безжальності наших ворогів до нас, українців, зробити це звичайній людині важко. Історія Холодного Яру, боротьби його Героїв із тим самим ворогом, з яким ми зіткнулися сьогодні, вчить нас твердою рукою нищити наших загарбників. Холодний Яр є потужним джерелом духовної сили нашого народу, що живить нас у складних обставинах боротьби, надає сил перемагати і вчить ніколи не здаватися.

Тож, напевне, цілком справедливо дитяча письменниця, голова громадської організації „Український простір” Лариса Ніцой назвала Історичний клуб лицарським орденом, а його членів зберігачами української правди, її примножувачами.

 

Серед гостей був і для учасників конференції виконував свої твори музикант-мультиінструменталіст, відомий композитор, автор легендарної пісні „Меч Арея”, музикант гурту Рутенія, колишній командир черкаського УНА-УНСО, учасник відбудови та ремонту хати командира Чорних Запорожців Петра Дяченка в Березовій Луці Живосил Лютич (Василь Лютий).

Співали на заході й лідер гурту „Тінь сонця” Сергій Василюк, Народний Артист України Тарас Компаніченко, лірник Михайло Гречкин та Іляна Гайдук-Кучерук.

До речі, пані Іляна сестра Іллі Гайдука-„Чучупака”, командира самооборони Криворізького Майдану, десантника 25-ї повітря десантної бригади, який загинув у небі над Луганськом. Та не тільки Історичний клуб та пам'ять про брата поєднують її з легендарним отаманом Холодного Яру. Іляна закінчила Національну музичну академію України імені П. І. Чайковського, а цей заклад свого часу закінчив і Василь Чучупака. Так мене запевнила сама Іляна. Отакими були наші герої. Я не знаю, як співав Чучупака, та спів Іляни зачарував присутніх. Своїм чудовим сопрано вона виконала арію „Віють вітри” з опери Миколи Лисенка „Наталка Полтавка”.

І все ж найбільш щемливим моментом заходу став виступ Сандро Картвелішвілі. Цей достойний представник грузинського народу воював за Україну проти російських загарбників у складі  93-ї окремої механізованої бригади „Холодний Яр” (ОМБр). На війні втратив ногу, але не волелюбний дух. На конференції він декламував українською мовою вірш Івана Франка „Не пора”. Зала слухала його стоячи…

На жаль, у червні минулого року пішов у Засвіти кобзар, заслужений артист України, лауреат літературної премії ім. Юрія Горліса-Горського Тарас Силенко. Він теж був членом Клубу, виступав на всіх його заходах. Та, як писав Тарас Шевченко, „не вмирає душа наша…”. На конференції співав кобзар Святослав Силенко – син Тараса Силенка.

 

Без сумніву, усіх цих людей докупи зібрав насамперед президент Історичного клубу Холодний Яр Роман Коваль. Тож варто наголосити на ще одній важливій здібності пана Романа: він уміє знаходити цікавих, здібних, працьовитих людей, щирих українців і залучає їх до спільної праці.

Як кажуть, короля робить оточення. У президії разом з Романом Ковалем був його давній соратник, ветеран російсько-української війни, колишній командир Окремої зведеної роти „Карпатська Січ” 93-ї механізованої бригади Збройних сил України Олег Куцин, а також сумлінний помічник пана Коваля Оксана Герасим’юк.

Участь у конференції взяв і Богдан Легоняк – завідуючий філіалом „Холодний Яр” Національного історико-культурного заповідника „Чигирин”,  активний учасник встановлення всіх пам’ятників і пам’ятних знаків у Холодному Яру та його околицях, співорганізатор вшанувань Героїв у ньому.

Чималим був внесок у проведення конференції, як і щорічних вшанувань головного отамана Холодноярської республіки Василя Чучупаки, Берегині Холодного Яру, директорки музейно-етнографічного комплексу „Дикий Хутір”, президентки ГО „Туристичний Рух Чигиринщини” Лесі Островської. За її сприяння та співфінансування в Холодному Яру було встановлено не один пам’ятний знак, зокрема родині Чучупаків у центрі села Мельники, перший в Україні пам’ятник Небесній Сотні на хуторі Буда, пам’ятник загиблим воїнам ОМБр „Холодний Яр” біля Мотриного монастиря. А ще вона організатор національних свят на Дикому хуторі, метою яких є збереження наших традицій, пропаганди української культури. Крім того, пані Леся 10 років є спонсорує всеукраїнські конференції з лікування тисячолітнього дуба Максима Залізняка в Холодному Яру.

Доклав своїх зусиль до проведення конференції Історичного клубу „Холодний Яр” і краєзнавець, журналіст, громадський діяч Євген Букет. Пан Євген є відомим дослідником Коліївщини, автором наукових праць і книг, присвячених цій темі, а також іншим. Наприклад, він написав і видав понад 20 книжок з історії Макарівського району Київської області. Має понад 500 публікацій у друкованих ЗМІ. На конференції йому вручили матеріальний еквівалент врученої раніше літературної премії ім. Юрія Горліса-Горського. У своєму слові пан Євген говорив про те, що історичний клуб „Холодний Яр”, його діяльність є концентрованим імпульсом для розвитку української нації. Згадав пан Букет і подвижницьку працю осередку Клубу безпосередньо в Холодному Яру, в цьому заповідному урочищі, який, нарешті, цього року в День народження Степана Бандери отримав статус Національного природного парку. Не в останню чергу завдяки наполегливості членів Клубу.   

Не дивно, що Куцин, Легоняк, Островська, Букет стали заступниками президента Історичного клубу „Холодний Яр”. Адже Романа Коваля на конференції знову переобрали на цю почесну посаду.

Отже, підсумовуючи все почуте і побачене, можна із впевненістю сказати: Історичний клуб „Холодний Яр” – це справді явище в культурному і громадському житті України. Без нього вона була би точно не така, як зараз, точно не краща. Цікаво, що до останньої конференції у членів Клубу не було навіть фіксованого членства. (Відтепер воно є). Але це не завадило їм зробити безліч добрих, цікавих, корисних справ. Бо поєднувало і поєднує їх не посвідчення, а – Україна!

 

На початку 90-х років у праці Романа Коваля „З ким і проти кого” я прочитав такі слова: „Ми повинні усвідомити: боротьба тільки починається. Ганебні пута ми ще не порвали. Лише коли Україна вкриється синьо-жовтими похиленими стягами із жалобними стрічками, коли пролита кров згуртує націю, зможемо сказати: до свободи лишився один крок”. Вони змусили мене глибоко замислитися, я відчув у ній, попри мимовільний внутрішній спротив, важку і глибоку правду. Уже тоді пан Роман бачив набагато далі, ніж канонізовані лідери нації. І час показав, наскільки він був правий. Тож не випадково   учасник російсько-української війни, видавець Марко Мельник, зачитуючи зміни до Статуту, зазначив, що віднині Історичний клуб „Холодний Яр” розширює спектр своєї діяльності та буде займатися не лише історичними дослідженнями, а й сприянням реалізації інтересів ветеранів війни з Росією, об’єднуючи нашу боротьбу єдиною історичною тяглістю, забезпечуючи суспільство досвідом попередніх поколінь борців за українську державність”. Бо до свободи лишився один крок…

 

Олександр Вівчарик,