28 лютого, 5 день нападу Росії на Україну. Немов Давид і Голіаф.

Але ми тримаємося. Деякі міста дуже пошматовані окупаційним звіром. Водночас є і перемоги і їх більше. Російські війська продовжують обстрілювати міста, мирні квартали. Вони нищать наші багатоповерхівки, нападають на мирне населення як скажена собака. ЗСУ справляється. Є й курйози, мабуть, вкрай неприємні для окупанта. У Бердянську, наприклад, жителі без зброї прогнали окупантів . Так, без зброї.

Думаю, тому ворог готовий до переговорів. Бо розуміє, що геть все не по плану ворога…

Зосереджені і стривожені всі. Сьогодні довелося бути на одному з підприємств, де пройшов як ніж крізь масло, попри ворота, попри приймальню, а далі виявилася охорона і мало не скрутили. Думали, диверсант. Врешті все добре. Таки я свій. І добре бути своїм серед своїх. А не своїх треба мочити і проганяти з нашої землі.

Приватний бізнес дає паливо, медикаменти, продукти, техніку. Тепер все підряд на волонтерський центр нести не треба, щоразу виникає потреба то в одному, то в іншому, а чогось геть вдосталь. Телефонів вже багато, всі можуть все дізнатися, куди нести, що робити. Згуртованість.

Я тут подумав, що нас не лише в ЄС скоро візьмуть, а й всюди, де схочемо. Декілька разів в області звучала тривога. Але наші ЗСУ відбивають атаки ворога. А це фото як у Смілі плетуть маскувальні сітки. Все буде Україна.