Як наші їдуть в Чехію по грошіі комплімент від словенки (нотатка перша)

Назарій Вівчарик, Черкаси-Плзень-Черкаси, фото автора

З вікна третього поверху чеського гуртожитку я спостерігав, як двоє влаштували бійку. З войовничими вигуками вони накинулися одне на одного, в сторону полетіли окуляри від сонця, цигарки і мобільні телефони. Вони мали смагляву шкіру. Чоловіки повалилися на траву і почали гамселити одне одного. Швидко приїхала поліція, для якої, схоже, відвідування цього району було вже звичним ділом. Усі почали голосне обговорення і з’ясування всіх деталей конфлікту незнайомою мені чеською мовою. Врешті одного з хуліганів поліція забрала, а інший пішов і продовжив голосно щось розповідати друзям в коридорах гуртожитку. Його було чутно сюди на третій поверх аж з нижнього поверху.

При цьому потім дізнаємося, що за бійку заробітчанам в Чехії грозить депортація. Депортують обох учасників конфлікту. Через те більшість заробітчан мирна, а якщо й конфліктують, то теж все вирішується мирно, бо всі бояться депортації. Проте румуни, яких в цій обитовні багато (гуртожиток по-чеськи), схоже, не особливо цим переймаються.

Приготуйтеся до важкого перетину кордону

Безліч моїх і ваших знайомих, мабуть, задумувались про заробітки за кордоном, ще частина вже спробувала це на собі. Нещодавно мої знайомі повернулися з Польщі, подруга – з Чехії. Саме Чехія поряд з Польщею, Німеччиною, Ізраїлем, Словаччиною та Литвою (аналітика OLX) найбільше потребує наших робочих рук цього сезону, який ще триває. Тож прямуємо з групою українців до Чехії. Наша кінцева зупинка – місто Плзень, де розташовано багато заводів міжнародних компаній, з якими завдяки місцевому трудовому агентству знайомиться журналіст «Прочерку».

Причини поїхати на заробітки в людей різні. По-перше, звісно, фінансова складова, адже в кожного з нас є моменти, коли питання коштів постає особливо гостро. Дехто поєднує це з туризмом. Так, Павло з Оксаною з Вінниці працюють на заводі в Плзенізі зборки телевізорів і у вихідні кудись мандрують. Зокрема, вони вже побували в Карлових Варах та в Празі.

Поки доїхали до Львова. Потім 10-годинна затримка на польському кордоні. До кінцевої точки призначення добираємося більш як за добу. Везе нас водій Микола Іванович, який хоч сам українець, та в Плзені живе з родиною вже не перший рік. Каже, що тут йому комфортніше в плані заробітків, а ще гарне розмірене життя. Звісно, як водій він відзначає і якість європейських доріг.

Цікаво, що хоч прізвище у водія Кічужинець, та колеги дали йому прізвисько Чужинець. І це підходить йому у прямому сенсі. Адже стати чехом у Чехії непросто, хоч, як довідуємося з розмов у дорозі, багато українців цього прагнуть.

Взагалі, те, що ти потрапив в Європу, відчуваєш одразу після перетину кордону: незначні поодинокі тріщини на дорогах дбайливо «склеєні» залитим спецрозчином, над дорогами розміщуються мости для переходу диких тварин з однієї сторони дороги на іншу, вздовж доріг високі захисні шумоізоляційні паркани.

Але заради справедливості, дбайливо залиті спецрозчином тріщини я бачив і у Львівській, і в Київській області. От лише в Черкаській з дорогами якийсь постійний клопіт…

Мало не найскладніше для заробітчанина – перетин кордону. Власне, він складний для всіх, і туристів також. Польська сторона чомусь особливо прискіпливо приглядається до нашого автобуса. Складається враження, що він стає зразком того, як треба проводити огляди. Поляки залазять у всі можливі шпарини, а ми здивовано спостерігаємо за цим, стоячи з сумками на тротуарі поряд. Куди залізти оглядачі не можуть, туди запихають довгу палицю. Наприклад, відколупали плафон, який світив над пасажиром на першому сидінні і застромили в щілину металевого прута, що не дуже сподобалося водіям, яким потім довелося той плафон ладнати.

Оформлюватися через посередника чи напряму – ваш вибір

У питанні заробітків важливо мати союзника (у компанії легше їхати, тому дехто їде сімейними парами, а хтось з друзями) і людину, яка має бути вашим агентом, чи то пак зв’язковою між «цим» і «тим», тобто заробітчанським світом, має вакансії, знає, як що робиться, і не підведе.

Місцевий агент, як правило, може допомогти з документами, бути зв’язком між вами і закордонним агентством з працевлаштування. У розмові з’ясовується, багато хто платив менше на сотню євро, якщо оформлював документи напряму з закордонним агентством, але, хто їхав вперше, таки співпрацювали з місцевим агентом-посередником, бо інколи документи затримуються і місцевий агент хоч заспокоїть, пояснить, що затримка в такій клопіткій справі – це нормально. Місцевий агент сходить з вами до нотаріуса, щоб роз’яснити, як передати права на оформлення документів від вашого імені чеській стороні.

– «Хлопці, ви головне вертайтеся», - сказала мені з колегою нотаріус, коли ми оформлювали документи. Але я не хочу вертатися, бо тут я робив на будівництві, а це досить важко. А в Чехії працюю на заводі, складаю телевізори, і це насправді легше, та ще й оплата більша,ніж в Україні, – роз’яснює мені Влад з Києва.

Винник і Лобода під чеським гуртожитком

Приїжджих у Плзень поселяють в гуртожиток мікрорайону, що розташуванням відносно центру міста нагадує черкаське Хімселище. З вікна машини неподалік голосно співає уродженець Черкащини Винник, а також інша співачка з України – Лобода, через що вікна машини аж дзвенять.

Перше знайомство у гуртожитку, де живе багато заробітчан різних національностей, з 40-річним Володимиром з Чернігова. Чоловік відробив по тримісячній візі на заводі зі збору кондиціонерів і готується за тиждень додому. Про Черкаси добре знає, бо його друзі у «давні часи» купили над Дніпром хатинку за 300 доларів, куди постійно приїжджали з Чернігівщини на риболовлю. Але Володимир сумно зазначає, що хатинка була пограбована браконьєрами, та й риби вже нема, що була раніше. До слова, про риболовлю в Чехії. Володимир, облизуючись, розповідає про великих коропів, які бачив тут в річках, що обперізуютьмісто. Але ловити тут заборонено, для цього треба спеціальні дозволи, та й іноземцям вони обійдуться дорожче, ніж місцевим. За незаконну риболовлю – штрафи у 30 тисяч крон (одна крона трохи дорожча за гривню – 1:1,2).

Проте українці на те й українці, вже на заводі деякі хлопці, яких поселили далеченько від центру, десь під лісом, хваляться, що ходили ловити рибу на саморобні снасті – «комбайн» по-народному. То вдалося піймати коропа на 5 кілограмів, якого одразу закутали в пакети і віднесли додому. Ту юшку хлопці згадували ще довго.

У розмові з сусідами поступово всі починають замість питання «Звідки ти?» ставити питання «З якої ти агентури?». Кожне агентство-посередник між заробітчанами та підприємствами має трішки інші умови. Десь за годину платять 92 крони, а десь 102 крони, десь можна робити лиш вісім годин, а на іншому підприємстві є можливість брати понаднормові години. Врешті, хтось платить за місяць дешевше, а хтось дорожче. У когось кращі умови проживання, а в когось гірші, у когось є пральна машинка і мікрохвильова піч, а в когось тепла вода у душі лише по жетонах. Нюансів безліч, і обговорення деталей із працевлаштування затягує співрозмовників на перших же хвилинах. Хтось починає розповідати легенди, які завжди згадуються за таких обставин. мовляв, якась агентура поселила групу заробітчан мало не у підвалі божевільні за браком місць. Ті, звісно, не дуже були в захопленні.

– Українець? – запитала змарніла жінка, але приємної зовнішності, почувши мою мову біля газової плити.

Отримавши підтвердження зауважила, що вона словенка. Далі вона щось балакала, але я мало що розумів. Тоді вона підсумувала, що українці – хороші люди, чим дуже мене втішила, і пішла в свою кімнату в кінці коридору.

Навзамін їй вийшли заробітчани з Західної України, які тут, в Чехії, будували школу. Вони нарікали на тяжку працю, невпинно курили на лавці тут таки, біля газової плити, через що варити кашу було практично неможливо.

Тут така собі збірна в гуртожитку. Та пані цікаво смажила рибу, а той мулат варив каву чорну, як смола. За спостереженнями, найбільше зараз в Чехії румунів, українців і болгар, менше на заробітки їдуть молдовани, словаки, словени, поляки, росіяни.

Навчання, що передує роботі

Цікаво, як приглядаються до заробітчан працедавці. На заводах влаштовують таке собі міні-навчання, а тоді тести. Зокрема, сюди входять основні математичні рівняння, переставляння паличок, закручування гайок, шурупів… Тобто всі вправи,які визначають швидкість ваших рук, перевірка моторики.

Один з етапів навчання – укручування шуруповертом болтів у решітку. І так цілий день.

– Я таке вдома робив, тому не боюся цих вправ. Я на заводі працював, – каже Микола зі Львівщини, який закручує шурупи з такою швидкістю, що йому позаздрять роботи.

Чоловіка вже знають, на яку лінію поставити, адже його робота повністю влаштовує куратора.

Цікаво, що норма по закручуванню шурупів за тридцять секунд на різних позиціях різна і може коливатися від 8 до 11 і більше шурупів.

Думається, що подібне навчання з математикитаз шуруповерта можна було б запровадити в Черкаському центрі зайнятості і щоб за результатами тестів визначати, куди краще направляти робітника.

Після навчання людей розподіляють. Віталій з Монастирища спершу ж потрапляє на нічну зміну. І він радіє цьому, бо вдома його чекають дружина і дитина, яким має привезти гроші, а нічна зміна оплачується більше, ніж денна.

Усім видають форму, взуття. Якщо це заводи Panasonic і Sony, то фактично ви можете чекати своєї зміни. А якщо потрапляєте на завод з виробництва кондиціонерів Daikin, то там ще вас вчать користуватися комп’ютером для замовлення обідів, які досить щедрі на заводі. Власне, кожен завод має якусь родзинку, але цей цікавий тим, що в обідню пору всі буквально біжать до їдальні, щоб першими зайняти чергу. Це схоже на ситуацію в школі чи університеті, де студенти так само можуть спішити в їдальню. Особливо голодні намагаються до законного першого, другого і третього (яке входить у фіксовану ціну) взяти ще додатковий салат чи пиріжок. Для цього серед робітників ходить пані, яка вказує їм на такий гріх і пропонує доплатити.