Назарій Вівчарик, «Те, що серед нас»

автор: Роман МТТ
(трохи спойлерів, а трохи і без них)

Збірка оповідань автора з Черкас, місцевого журналіста Назарія Вівчарика стала приємним моментом серед останнього, що читав. Загалом містить тринадцять оповідань: не досить великі (але достатні за обсягами), добротно написані, вичитані (на збірку знайшов лише одну одруківку і один смішний момент верстки). З частиною оповідань я був знайомий раніше. Мені здалося, що в збірці вони йдуть в хронологічному порядку, за часом написання.

Далі – по кожному окремо зі спойлерами і без. Але перед тим ще одне – про слово «соціалка». Під ним я вважаю прояви соціально важливих питань: це і несправедливість у суспільстві, де закон програє грошам, і відносини в невеликих і великих групах, і сучасні актуальні питання життя суспільства: наркоманія, аборти, сімейне насильство тощо. Це слово я буду час від часу використовувати в тексті.

«Звір» (в змісті чомусь відсутнє) – перше оповідання, яке вже було опубліковано – міститься в одній зі збірок фензіну «Підвал». Пам’ятаю, як воно вразило тоді, не менше вразило і нині. Це, по суті, бойовик. Герой – колишній учасник АТО. Антагоніст – невідома потвора, наче з космосу, як автор каже, але в мене такого відчуття не виникло – наше воно, земне. І потворне. Загалом – сподобалось.
«Нетутешнє чудовисько» – теж одна з історій автора про важкі журналістські будні на фоні пошуку чупакабр. Весела легка оповідка.
«Коли земля бунтує» – містика з екологічним підтекстом. Насправді важливе оповідання і гарно написано. Сюжет – не скажу що новий, герої – здалися дещо дуже земними, не зважаючи на містичні видіння головного героя, але текст тримав всю дорогу. Опис виходу в астрал – ну нічого нового, але – читається і все! Текст відпрацьований на найвищий бал. Дякую за оповідання.
«Ніч на вокзалі» – мені дуже сподобалось, особливо розв’язка. Емоції, відчуття, скрип снігу, вітер – все відчув. Написано на тонкому нерві, вірніше, від одного до іншого нерву передається вся гамма відчуттів і страхів героя. Рекомендую.
«Помста скіфів» – оповідання, як всі інші, про наш час. Доволі цікаве, хоча знову – сюжет не новий. Тому окремо про сюжети автора: вони з нашої дійсності, їх можна впізнати і сказати, що «вже було». Але – пише автор гарно, і про наші реалії, тому – читається, тому – торкає, буквально, і книгу не відкладаєш. Саме з цього оповідання починає проступати соціальна складова багатьох сюжетів, не тільки цього оповідання. Про наше сьогодення потім дивишся і з точки зору інших попередніх оповідань. Далі «соціалка» буде тільки прогресувати.
«Зустріч з кумом» – соціалка, на фоні щось аж кричить про наші закинуті села, про мертві села і… їх мешканців . Весела історія, я б сказав, коли б не фінал…

«Сон переможця» – міська соціалка з відтінком містики. Міцне оповідання, цікаве по-своєму, читається легко.
«Плюс два дні життя» – містика з сучасною і актуальною соціальною складовою. Автор висловлює запит суспільства на соціальну справедливість. Сюжет буде вам зрозумілий. Читати цікаво, не дивлячись на наївність суспільного запиту на ту саму справедливість, що я побачив у фіналі.
«Виговорився» – майже детектив. Простий, міський, про простий міський офісний планктон. Хоча піднімає важливу тему – сучасне сприйняття офісних працівників нинішніми босами. Колись ми це побачимо і в реальному житті – в Америці прикладів багато, тепер і в нас є, поки що в літературі.
«Щось у банці» – доволі веселе, але наповнене містикою оповідання. Офіс, офіс і ще раз офіс. Треба багато офісів: вони всі різні, строкаті, гарні і погані, і відповідно такі в них і люди. Охоронець в фіналі – самий смак: лише два речення про нього, але – гарно і змістовно.
«Русалки з червоного минулого» – промовиста назва сама по собі є спойлером. Коли будете читати, обов’язково читайте до фіналу. Тоді оціните, як автор пов’язує деталі, будує сюжет і підводить до розв’язки. Це одне з найкращих оповідань за останні три-чотири місяці, що я читав. І сюжет – не просто про зустріч з кумом та риболовлю (це був спойлер). Тут вже додається історична складова. Разом вітчизняна міфологія, історія і сучасність дають дуже непросту картинку. Рекомендую.
«Зайві люди» – це оповідання я не дуже сприйняв. Може автору не вистачило майстерності зробити картинку для мого вишуканого і вибагливого смаку, може мені просто такі «триярусні» історії самому не під силу. Якби там не було, але і не страшно, і не лячно, і не надто містично. Проте – комусь буде до вподоби, бо написано досить добротно. А може перебір з «соціалкою», бо автор, як мені здалося, притягнув її тут просто за вуха, хоча піднята тема і не проста.
«Ліс бажань» – дуже непросте оповідання. Автор там спойлернув «нехіло» в одному місці, але я думав, що то так – для розводки читача. А таки спойлернув. Як в фіналі про те дізнаєшся, що автор був правий і тебе геть не дурив, насправді відчуваєш себе обманутим, бо фінал виходить геть неочікуваним. Це дуже круто написано!
«Місія» – коли прочитаєте, то зрозумієте чого у збірки саме така обкладинка. До обкладинки у мене тільки одна претензія – чого крісло не старе і потерте, як в тексті. А інших претензій нема – я в захваті від тексту, це справжній містичний детектив. Як оповідання для завершення збірки – дуже гарно зроблено.

Загальне враження

Назарій Вівчарик, як журналіст, бачить дуже багато сучасних життєвих сюжетів, а як письменник – втілює їх в оповіданнях. Загалом за автором слідкую два роки, третину оповідань бачив до цього, спілкуюся трохи з ним у ФБ. Соціальна складова в його оповідках – значна, формує основу для сюжетів. Містики тут більше ніж горору. Герої – сучасні українці. Умови, в яких вони діють, теж сучасні: сповнені і забобонами, і невіглаством, і пихою, і всім-всім, що супроводжує наше особисте і робоче сьогодення. Думаю, збірка сподобається більшості читачів – в одному-двох оповіданнях точно побачите ситуації, з якими самі стикалися, а про інші – як мінімум чули по ТБ чи від знайомих. Загалом – про нас з вами, і час в якому живемо, а містика – лише прикриття, і місцями – дуже влучне прикриття.

ДЖЕРЕЛО: читати ТУТ