Ярослава Василик-Демчук: відгук про книгу "Подорож у каторжні місця"

Доля склалася так, Що народився я в м. Інті, що в Комі Республіці(Далека Північ Росії)З"явився на світ неподалік Полярного кола в родині щойно звільнених політичних в"язнів. Зрозуміло, що цей факт наклав відбиток на все моє подальше життя.... Та все ж найбільша проблема полягала, мабуть,в іншому: я , як багато тогочасних дітей каторжан, страждав своєрідною роздвоєністю душі.Бо всі ми закохані в в суворе місце свого народження,могутню північну природу,але є українцями. Саме стосовно нас , напевне,буде найбільш доречним термін "політична нація". Ми любимо Україну розумом, але серце наше в Інті....,--- це так словом до читача розпочинає свою книжку" Подорож у каторжні місця" Олександр Вівчарик, яку я отримала сьогодні від Назарія Вівчарика( сина автора).
Після прочитаного першого абзацу я не розплакалась, я-- розридалась. Я прочитала те, що 57 років ношу у своєму серці. Я теж народжена в Інті у родині політв"язнів . Я дуже часто у снах перебуваю у тих місцях біля бараку по "ул. Центральной 31.. кв.2"Пам"ятаю гори Урал, які заглядали у вікно нашої кімнати.... здавались такими близькими.. Північне сяйво. Морошку, яку ми збирали у тундрі і смачнішого варення я у житті ( як з неї) я більше не їла. Я теж згадую гостей у своїй хаті і в хатах інших українців, де нас , дітей, ставили на табуретку , а ми розказували вірші. Я розказувала Розриту могилу". , за що в нагороду отримала баночку вітамінів. Пам"ятаю свою першу пОдружку Валю Борисову(вони були марийці). Їй першій купили ляльку- хлопчика Альошку. Була неділя . Магазин не працював, а я вимагала вже і зараз. Всі довго терпіли мої єндзи. А потім тато взяв мене за шалик , що об"язував шубку, виставив за двері і сказав: Альошка буде завтра.... Альошка був і урок був-- я все розумію навіть не з першого слова, а з погляду. Дякую вам, Тату..................
Можна згадувати ще дуже багато...... Мені запам"ятася священик,який їхав з нами в автобусі " в гОрод", чув , що ми розмовляємо українською, вийшов з нами на зупинці, подарував мені таку саморону листівочку" Я маленька українка", погладив по голові і сказав мамі: " Не зв"язуйте їй коси ґумочками, нехай не січуться"
А ще , коли б і де я не перебувала на колії, мені здається --- то Інта. Так!!! Бо дорога з одного дому до іншого вела через колію.
Щиро дякую автору!!! Інтинці відгукуйтесь! Купляйте книжку і повертайтесь у дитинство.
А мені прошу надіслати ще один примірник, бо в мене є брат,народжений у Інті , але зараз далеко від України.
*допис з "Фейсбуку"