Есе переможця «WorkStory» Назарія Вівчарика «Контекст» у журналі «UKRAINIAN PEOPLE»

 Моє оповідання Контекст увійшло в журнал американської діаспори. Врешті, чекаю журналу з Америки, вересневий номер.А саме оповідання у них на сайті ТУТ 

Нагадаємо, завершився Міжнародний літературний конкурс есе і новел «WorkStory: робота у фокусі літератури», організований «Кабінетом молодого автора НСПУ», редакціями видань «Ukrainian people» (Чикаго, США), «Українська літературна газета», «Літературна Україна», компанією «Jobian» та креативною аґенцією «Баляндраси» за підтримки видань «Золота пектораль» і «Дебют-газета». Перше місце уномінації «Есе» посів твір Назарія Вівчарика з Черкас «Контекст». Представляємо автора і його есе.

«Цей твір — есе «Контекст» — виношувався довго, тому я зрадів, коли дізнався про конкурс, на який міг запропонувати цю свою роботу. Загалом, уважаю, тема звичайних трударів, зокрема, трудових мігрантів, у нас ще не розкрита. Більше творів про злочинців, багатіїв, диваків… Це кажу, мабуть, більше як журналіст», — розповідає Назарій Вівчарик.

Сьогодні, після здобуття вищої освіти в Черкаському національному університеті, Назарій працює відповідальним редактором локального інтернет-видання «Прочерк». У практичну журналістику пішов уже з першого курсу, з 2003 року. Працював газетярем, телевізійником, а також на радіо, був власкором Всеукраїнських ЗМІ. Та життя змусило робити перерву, і їхати заробляти деякий час на заводах Чехії. Звідти привіз серію нарисів про заробітчан, а в есе акумулював свої переживання, роздуми про суть заробітчанства. Деякі персонажі взяті із життя, деякі є збірними образами тих людей, із якими доводилося разом жити і працювати.

Має знайомих, які досі на заробітках: хтось лише поїхав, а хтось повертається, але не може знайти себе вдома і знову їде.

«Усі ми в чомусь однакові, але водночас різні, бо ділимося на групи. Колись у редакції ми зосереджувалися на історіях переселенців, зараз реалізовуємо цікаву тему, пов’язану з фемінітивами. Вкрай важливо не забувати ні про кого, дослухатися до всіх і висвітлювати проблеми різних людей, зважаючи на вік, професію, освіту. Заробітчанство лишилося в мені як такий собі чіп, чи, можливо, магніт, що інколи вмикається і тягне туди, назад. Що ТАМ добре, а що добре ТУТ? Про це я пишу в есе, бо сказати одним реченням коротко неможливо. Потрібно справді враховувати контекст. І з розумінням ставитися до тих, хто їде за кордон, зокрема, в Європу (маю друзів у Польщі, Чехії, Італії, Португалії) і не хоче вже повертатися. Розумію їх, хоч мені це прикро», — додає автор.

Інколи той «чіп» Назарію подає сигнал: «Їдь звідси, там краще». Це такий зрадницький сигнал, що може увімкнутися, коли тут вас, як пішохода, не хочуть пропустити на переході, коли вам грубить чиновник, коли вас вганяє у «ступор» реформа медицини, вірніше, її незавершеність, абощо.

«Однак не все так однозначно, — пояснює Назарій. — Тож важливий контекст — середовище, у якому ми перебуваємо, яке нас формує. І щоб краще це усвідомити — їздити треба і їздити більше, пізнавати світ: чи працювати, чи мандрувати, чи просто відпочивати. Подорожі дають змогу краще збагнути, де закінчуємося ми як особистість, а де починається контекст — те, що прив’язує нас до тієї чи іншої землі, не дає забути, що ми — українці, куди б не потрапили. Загалом — це наша внутрішня система відліку».

Так я колись працював на заводі в Чехії