Що дасть нам силу?

Що дає силу літати джмелю? Здавалося б, просте питання. Водночас, якщо подумати, джміль не може літати, як літак. Розрахунки підйомної сили для літаків незастосовні до джмеля. Його крила не є аеродинамічними площинами, які створюють підйомну силу за рахунок зустрічного потоку повітря. Але закони фізики не заважають джмелю літати. Травневий жук, або хрущ, уміє літати всупереч законам аеродинаміки – незважаючи на те, що в нього занадто малий коефіцієнт підйомної сили.

Днями дочитав книгу – збірку есе українських інтелектуалів на фокус-тему українського ПЕН-клубу «Що дасть нам силу?». Дуже потужна збірка, хоч і не продається в кожній книгарні міста, тож довелося замовляти у видавця.

Зрештою, ні хвилини не шкодую, що морочився з платіжками, чекав книги поштою. Це збірка, яку можна читати і швидко і довго водночас. По одному есе в день, або всі за раз, а потім перечитувати. Здається, ще Істархов в «Ударі русских богов» писав, що книги на Русі не читали, а перечитували. Це якраз та книга, яку можна і треба перечитувати.

То чому літає хрущ і джміль? Бо сила у них самих. Попри закони фізики абощо. Так само сила є в кожному з нас, іншими словами ми і є джерелом сили. Кожен з нас, а ще наша земля, наша країна, наша спадщина, наша родина.

Як справедливо пише в одному з есе Валерій Пекар, Винниченко казав, що українську історію не можна читати без брому, проте ми принаймні дожили до цього часу і наш народ доніс до наших днів власну історію. Ті народи, які не дожили, і не потребують брому. Про них немає чого читати...

Отож, сила в нас самих, сила в тому, щоб жити тут і зараз, незважаючи ні на що. Багато хто згадував у дописав твір Вацлава Гавела «Сила безсилих». Адже насправді кожен з нас лише піщинка, безсила і маленька. Та щоденні кроки, щоденна сподвижницька робота має віддаляти від нас той кінець, який так чи інакше колись прийде до всіх.

Є постаті, що надихають, що родилися на нашій землі і споріднені з нами: це Шевченко, Франко, Леся Українка, Стус. Це бійці УПА і Євген Сверстюк, це Йосип Сліпий і це Мати кожного з нас, яка нас породила. Ми маємо безліч історичних подій, які варти уваги, і де дуже показова «сила безсилих». Це той-таки бій під Крутами, річницю якого нещодавно відзначали. Це наші революції, на які спершу ми виходили самі (Революція на граніті), потім – вже у 2004 році – з дітьми, а от нещодавно – у 2014 році це вже робили наші діти.

Ніхто в есе не згадував таких постатей як Кучма, Янукович чи Зеленський. Але згадували вищеперечислених. Лукавлю. На противагу Стуту щоправда згадували Медведчука. Але, думаю, розумієте в якому контексті.

Мені цінна ця збірка, бо тут авторами есе виступають і не завжди знайомі особисто, але дуже близькі мені постаті як Зоя Казанжи, Сергій Жадан, Андрій Курков, Степан Процюк, Володимир Рафеєнко, Ярослав Грицак, кого я читаю у «Фейсбуці», твори яких я читав в книгах. Це люди близькі мені по духу і дуже цінні для мене земляки, присутність яких я відчуваю і чиї тексти також надихають і дають сили, дають їжу для роздумів і в якісь мірі задоволення від прочитання. Я назвав тих, хто, можливо, ближче мені особисто. Але в книзі ще багато есе і це не та книга, яку я після прочитання «передам далі». Ні, цю буду тримати і, можливо, зі збігом часу перечитаю ще.