У Старосіллі, на Городищині, вшанували пам’ять крутян, які тут поховані

У День пам’яті Героїв Крут 29 січня на кладовище села Старосілля прийшли небайдужі місцеві жителі, а також прибули активісти „Руху”, громадської організації „Територія Гідності” і ВО „Свобода” зі Сміли.

Зібралися не вперше, бо тут поховані три невідомі юнаки, які разом зі своїми побратимами зупинили на чотири дні більшовицьку московську орду біля невеликої станції Крути у січні 1918 року. Цим вони не лише дали змогу владі УНР підписати мирний договір з Німеччиною, що фактично означало визнання незалежності тогочасної України, а й сколихнули, пробудили Україну.

За переказами старосільчан невдовзі після бою під Крутами через греблю місцевого ставка до села підводою заїхав нетутешній чоловік. Він віз трьох молодих парубків, вкритих смертельними ранами. Серед них був і його син. Однак, вже у Старосіллі юнаки померли. Тому він вирішив їх тут поховати. Місцева жителька Шарківна допомогла померлих обмити і перевдягти. Вона із згорьованим чоловіком і поховала безіменних героїв. Після поховання той одразу поїхав. Так і залишилися ці українські козаки в пам’яті місцевих жителів просто крутянами.

Декілька років тому могилки освятили і відправили по героях панахиду. З ініціативи громадського об’єднання „Воля XXI” на них було встановлено великі дерев’яні хрести.

Кожного року під час вшанувань зринає якась нова інформація. Цього року слово попросив Леонід Удовик. Він виявився сином Людмила Карпівни Удовик, котра у 90-роках минулого століття була, по суті, єдиною, хто знав про ці могилки. Пан Леонід розповів деякі нові деталі поховання крутян і естафети збереження пам’яті про них. А також – про те, що цьому кладовищу вже понад 300 років. Його мати доглядала за могилами героїв, сіяла за нашим прадавнім звичаєм на них барвінок. А тоді переповіла про поховання священику… До речі, Людмила Удовик 1932 року народження жива, і її можна, напевне, ще багато про що розпитати.

„Коли приходитимеш до родичів, не забудь і на могилки тих дітей щось покласти, – напучувала її перед смертю попередниця Людмила Старіченко, – адже до них ні мати, ні родичі не прийдуть…”.

Тепер приходять, бо ми – притомні українці – всі, по суті, одна родина. 29 січня могилам героїв вклонилися півсотні небайдужих. Вони запалили поминальні свічки, помолилися за їхні душі, заспівали славень України. На фоні майже столітніх сосен, які ростуть на кладовищі, розквітли наші державні прапори, під якими йшли у бій і крутянці.

Були і схвильовані, щирі виступи. Слово мав, зокрема, заступник голови Мліївської громади Іван Потурнак. Він подякував гостям зі Сміли за участь у вшануванні героїв Крут, які в їхньому селі стали традиційними, як і приїзд смілян. Полеглі під Крутами є прикладом для сучасної молоді, як треба любити свою Батьківщину. Бо відомо, що під Крутами на кривавий бій з московськими загарбниками стали переважно гімназисти…

Пристрасними були і виступи гостей. Сміляни – депутат міської ради, голова фракції „Руху” в ній Віктор Овчаренко й активіст „Свободи” Максим Сорочан – дякували місцевим жителям за пам'ять і небайдужість, розповідали про те, який вплив на долю України мав подвиг крутян, закликали і надалі берегти історичну пам'ять, традиції, мову, культуру. Адже ворогів, які нав’язували нам комплекс меншовартості і спотворену історію, судомить від нашої справжньої історії, яку берегли в своїх серцях і передавали нащадкам тутешні звичайні сільські жіночки. І вони теж не дали перерватися тому ланцюжку, який поєднує в одне, „живих, мертвих і ненароджених”, творить з людей націю.

На жаль, цьогоріч не було проведено Громадянську панахиду по загиблих. Кажуть, що протоієрей місцевого храму Івана Предтечі ПЦУ Василь Плешинець чомусь не схотів. Якщо це так, то це прикро. Герої України заслуговують на обряд та пам'ять і від священиків України… Бо, як підсумував свій виступ Леонід Удовик, виявляється, сто років – це не час. Ще живі люди, які знали людей, котрі ховали крутян.