Якщо у дитини в дитячому садочку виникають проблеми, насамперед треба працювати з батьками, - психолог

Володимир Мамалига, у минулому відомий в Черкасах як журналіст, депутат міськради. Свого часу він побував в АТО був серед засновників УНА-УНСО. Побувавши на війні, пан Володимир пішов здобувати ще одну освіту – психолога, щоб легалізувати своє захоплення психологією. Зараз він один з небагатьох психологів-чоловіків в садочку. Каже, що діти до нього тягнуться і люблять його. Як у час пандемії змінилися діти та які поради дасть батькам Володимир Мамалига, до речі, сам батько п’ятьох дітей? При цьому, наголошує, що він не є психологом в великому науковому розумінні, тому висловлювання його не будуть академічні і наповнені термінологією. Та і узагалі – дещо буде виключно суб’єктивна думка.

– У жодній книжці з психології не розповідається про душу, але насправді психологія – це наука про душу, бо ми вивчаємо душу, впливаємо на душу, допомагаємо їй. І зараз працюю цьому напрямку в садочку. Загалом, кожен садочок повинен мати психолога, але зарплати і реалії такі, що подекуди в садочку психолог працює чи на півставки, чи працює сумісником.

– Знаю черкащанина, який виїхав з родиною до Китаю. І там працює вихователем дитсадка. У нас вихователь-чоловік – поки що дикість. А як щодо дитячого психолога чоловіка?

– Ну, маємо поодинокі постаті. Так, серед завідуючих дитячих садочків, наприклад, жодного чоловіка, а кажуть про гендерну рівність (сміється – ред.). Так само в школах більшість жінки.

– Розкажіть про зміни в навчальних закладах, які відбулися через коронавірус?

– Скажу загалом, що педагогічна кваліфікація і працівників садочків, і шкіл вимагає кращого. Насамперед винна матеріальна база. Маємо те, що маємо. Державні мужі спромоглися створити міністерство цифрової трансформації, створили звітність, а тоді переклали на плечі засновників матеріальну базу, а засновники – це здебільшого органи місцевого самоврядування. Що ж виходить? У мене, наприклад, комп’ютер 2003 року випуску. Є і молоток в садочку 2003 року. ЗА потреби десь підбити цвях молоток справляється, а от комп’ютер гірше. Не оновлюється програмне забезпечення. Тож про які онлайн-зустрічі можемо говорити. І це я лиш про матеріальну базу освіти. А якщо говорити за дітей, то вони взагалі вимагають безпосереднього контакту, особистісного підходу. В садочку треба контакт з вихователем, нянею, психологом, а в школі потрібен контакт з вчителями. До речі, щодо садочків, то чим меншого віку були дітки в групах, тим більше їх батьки водили в садок.

– Які проблеми в дітей у садочку? Для чого їм психолог?

– Коли дитина малого віку, то всі їх проблеми – це проблеми батьків. Тому тут треба працювати з батьками. Можна десь сприяти в чомусь, спілкуватися. Це якщо немає інклюзії. Якщо ж є особливі освітні потреби для засвоєння матеріалу, для поведінки, тоді ми рекомендуємо звертатися до інклюзивно-ресурсного центру. Там вже комплексна комісія визначає потреби дитини. Щодо всіх інших – я намагаюся зустрічатися з батьками. Бо більшість часу дитина всетаки проводить з батьками. Тому з ними треба визначати спільно поведінку щодо дитини. Одним словом, я повинен працювати насамперед з вихователями і батьками.

– Як це відбувається на практиці?

– Лише спільна робота батьків, вихователів і психолога. Мені інколи просто радять звернути увагу на ту чи іншу дитину. І далі вже починається робота.

– Розкажіть про освітній процес онлайн з точки зору психолога.

– Можна говорити за всю Україну В час пандемії всі ми опинилися на обмеженій території, закриті вдома, на карантині. І виявилося, що не всі готові одне одного терпіти. Це призвело до ускладнення в родинах. З’ясувалося, що батьки не готові розуміти дітей і навпаки. Виникали якісь конфлікти, невротичні стани. Не секрет ні для кого, що батьки часто очікують, що хтось їм винен. Мовляв, ми вам дитину в садок привели, ми вам дитину в школу привели, то ви виховуйте і навчайте. Це не так. Навіть згідно законодавству повну відповідальність за дитину несуть насамперед батьки. Вони повинні виховувати і вчити, бо найбільше часу діти перебувають з батьками. І з батьками в них найтісніший зв'язок.

Мене питають, які особливі методики застосовувати до малих дітей? Які ж тут методики?! Вчіть дитину елементарному – ходити правильно в туалет, їсти ложкою. Ця проблема реально є! Я батькам деяким так і кажу, бо дехто дехто з малих приходить в садок і не вміє правильно їсти. Тож треба сідати вдома навпроти дитини, розповідати, показувати як брати ложку. Здавалося б, елементарно. Так само з подальшим розвитком дитини і пізнанням нею світу. Йдучи по вулиці, не втикайте навушники в вуха і не дивіться весь час в телефон, а розповідайте дитині, що он ворона, вона літає, ворона – це птах, вона каркає. Скажіть, якого ворона кольору. Показуйте те, що навколо. Бо дитина хоче сприймати світ навколо від батьків. До слова, скажу один нюанс: дітям не вистачає саме батьківського спілкування. Бо матері, так складається у нас, більше часу приділяють дітям, більше спілкуються. А тати, як правило, більше працюють, перебувають десь на заробітках. Це відчувається, коли я приходжу в садок і діти тягнуться до мене, бо їм бракує чоловічого спілкування. Дитина адаптовується до всього, брак чоловічого спілкування вона може компенсувати, у кращому варіанті, дідусем чи старшим братом, а в гіршому – героями кіно чи вуличними друзями, які не завжди збирають квіти і плетуть вінки, а роблять дещо інше… Тож дитина потребує уваги і потребує, щоб з нею займалися! Хоча, я розумію, батьки в час пандемії самі перебувають в стресовому стані, та це не є виправданням.

– Я десь читав висловлення якогось психолога, що досвід садочку може знадобитися дитині в майбутньому у армії або тюрмі. То чи потрібен взагалі садок дитині?

– Дивіться, психологи також люди. Досвід є різний. Скільки садочків, скільки дітей, скільки вихователів, стільки й досвідів. Тож те, що сказав психолог, на 99% - він взяв з власного життя. Та й якщо у вас був прикрий досвід в садочку, скажімо, хтось образив з дітей, то варто все ж замінити слово «трагедія» на «ситуація». Може, хтось в цей час вас пожалів, це вже змінює справу. Це теж досвід.

– Ми говоримо за діток, яких в садочку пандемія не дуже зачепила. А от школярі все ж повністю змінили через дистанційне навчання ритм свого життя…

– У мене торік було троє осіб, які займалися дистанційним навчанням вдома. Якщо ми беремо американського професора, який в реальному часі через інтернет веде лекцію, в нього є камери і студенти можуть ставити питання в живому часі, як це було б в аудиторії, там є і емоції і зворотній зв'язок, то наше дистанційне навчання дуже недотягує в плані зворотного зв’язку. Технічно я як батько не був готовий. Уявіть – троє студентів. Та навіть двоє дітей, що навчаються, мають в усіх родинах все необхідне. Та й педагоги не всі готові працювати. Ми не стикалися раніше з таким. Хоча певний досвід вже був. Пригадую, коли я на телеканалі «Антена» працював, ми робили відеоуроки в 2008 році у 17-й школі. Це були не молодші класи, але з 5-го і до старших проводили по всім предметам. Але це був короткостроковий досвід. Загалом нам треба зворотній зв'язок, як це відбувається на уроці, щоб не просто викладач скидав завдання в Вайбері. Думаю, в нашої освіти все попереду.

– Що відбувається з нами в стресовому стані?

– Ми маємо почуття тривоги, яке було ще й підсилене загальною невизначеністю, та ще й не завжди раціональними кроками влади. Влада не завжди могла правильно інформувати. Окрім того, пандемія збігла в часі з виборами. Вибори – це теж стрес для суспільства. А ще люди закриті були в просторі. Зросла нервозність і тривожність. Діти в садок прийшли схвильовані, не такі як після літніх канікул. Та все йде на краще. Адже буде більше сонця, приходить весна. Що всетаки робити? Вчитися жити в гармонії з іншими, з самим собою, намагатися порозумітися з найближчими. Це дуже важливо. Я не можу вам чітко розказати правила, які вас зроблять спокійним. Потрібно бути обережними з інформаційними повідомлення. Знаєте, інколи корисно прорахувати до десяти, перш ніж відкривати рот і давати купу порад.

Скажу, що страх і тривогу людина все рівно змушена пережити. Без цього ніяк. Ми знаходимо нового друга, ми змінюємо роботу, йдемо на якусь зустріч – все це більший чи менший страх. Треба визнати: «Я дійсно боюся вперше виходити в онлайн-урок!». І це нормально. Інша справа, що в час пандемії в людей був найбільший страх – страх смерті. Тому тривога так і посилилася.

– Що таке щастя?

– Це почуття комфорту всередині. І в багатьох прагнення влади, грошей якраз пов’язане з намаганням досягти комфорту всередині. Але насправді це почуття не завжди пов’язане з чимось матеріальним. Тобто щастя не обов’язково вимагає великий капіталовкладень. Зараз пандемія, можливо, дала нам можливість таки подумати про себе, полюбити себе, бути з собою в гармонії. От як може вести себе людина з іншими, як ставитиметься до інших, якщо вона не любить насамперед себе? Коли людина всередині в гармонії, то і назовні випромінює щастя.

Знаєте, є версія, що пандемія нам дана, щоб людей об’єднати, адже всі ми дуже роз’єднані. А так сидіння дома дало час нам подумати про себе.

– Ви змінилися в час пандемії?

– Думаю, так. Я також намагався переосмислити життя, себе. Вважаю, що нам взагалі треба підходити у стосунках з тієї точки зору, що апріорі людина добра. Просто інколи вона може чинити погано в силу різних обставин. Особливо це правило діє щодо дітей. Діти тим більше всі добрі і хороші. І від нас залежить ,якими вони виростуть і будуть. Сподіваюся, що я таки чиню правильно, бо, принаймні, діти мене в садочку люблять. І це добре.