"Сьоме попередження" Назарія Вівчарика: про історію, війну та містику

 "Сьоме попередження" - нова книга черкаського автора, журналіста Назарія Вівчарика. До цього, він створив повість "П’ятеро, як один", збірку малої прози "Те, що серед нас". Три оповідання із неї лягли в основу фільму "Злакров". СУСПІЛЬНЕ-ЧЕРКАСИ поспілкувалося із Назарієм про що його книга, чому варто говорити про війну в Україні, та які реалії письменника в Черкасах. 

 

Чому в книги саме така назва, і з чим це пов’язано?

Роман "Сьоме попередження" я б назвав містичним детективом. У назві суть книги. В сюжеті є комп’ютерна програма, яка нібито знищує поганців. Хто набирає сім попереджень – підлягає ліквідації. Чи дійсно програма когось ліквідовує, слід розібратися, читаючи книгу.

Як давно почав працювати над книгою?

Про роботу над книгою коротко написав у передмові. Це цікава історія. Я колись був на таборуваннях в таборі Спілки української молоді. Там був юнак, досить цікавий, який мав свою точку зору, свої погляди на життя, з міцним характером. Згодом по соцмережах я побачив його серед АТОвців, він пішов захищати наш край.

Можливо частково герой книги схожий на реальну людину. Спершу я приміряв героя до різних обставин, подій. Врешті, якось ми говорили про ідею книги і певні конфліктні ситуації з другом нашої родини Ігорем Виноградовим. І він підказав таку ось комп’ютерну програму, яка нібито знищує поганців, і в сюжеті також були присутні АТОвці. Я став далі працювати над ідеєю, над сюжетом. Писав з перервами можливо більше року. Потім досить довгий час рукопис переглядали знайомі різних сфер діяльності, потім шукав видавця. Мабуть, в цілому від задуму до втілення пройшло десь три роки.

Якби одним реченням можна було описати суть книги, то про що вона?

Про зв'язок поколінь.

Як історія, про яку ти написав, пов’язана з тобою?

В журналістській роботі доводиться спілкуватися з багатьма людьми, але не все висвітлюється у новинах, статтях, публікаціях. Щось лишається за лаштунками. І це щось потім сидить в голові, ці думки, роздуми, переживання. Окрім того, мав досвід поїздки в Туніс. І я хотів винести героя книги за межі України, так би мовити вивести героя-українця на міжнародну арену. Хотілося, щоб книга була цікава не лише українцям.

Чому це саме детектив з елементами містики?

Бо в такий жанр гарно лягала історія. Тут є конфлікт і є моменти розслідування. Цікаво, що в цю книгу з моїх попередніх книг перекочував герой-поліцейський Артур Момотов. Це дуже міцний образ, багато хто казав, що він в мене вийшов чи не найкраще прописаним. Чомусь цей герой мене не відпускає. У книзі йому найшлося місце. А містична складова? Як же без неї. Вона всюди, ви ж дивитеся в дзеркало, якщо забувши щось, вертаєтеся додому, ховаєте ноги під одіяло, щоб хтось не схопив за ті ноги. Врешті, у нас люди у скрутний час йдуть не лише в церкву, а й до ворожок. Складова містики, чогось незвіданого, яка походить з прадавніх вірувань людей, нікуди не зникає, навіть незважаючи на технічний прогрес. Тож я люблю вкраплення містики у творах.

Що потрібно враховувати під час створення історії?

Під час створення історії треба все розписувати так, немов перед тобою розкладений кубик-рубик і ти його потрошки складаєш. Це тяжко, бо якщо якийсь колір не туди поставиш, кубика не вдасться зібрати і в голові у читача буде вже не та картинка. Тому працювати було складно, але це дуже цікаво.

Питання війни в Україні. Чому його потрібно озвучувати?

Тема війни не повинна зникати нікуди, бо це той стан, в якому зараз перебуває наша країна і це стосується багатьох. Це дуже болюча тема. Герой — хлопчина, що намагається знайти себе після повернення з війни. Проте, цивільне життя тісно переплетене з подіями, що відбуваються на сході країни: побратими, які теж повернулись, волонтери, які роблять піар і заробляють на чужому горі. А ще сни… Все це ніяк не відпускає героя. Для мене ця книжка у тому числі про психологію людей, що вертаються з фронту, про думки і видіння, що стоять перед очима, чим би вони не займались, про те як важко влитись у звичне русло. Є над чим задуматись.

Три найцікавіших факти про твою нову книгу.

У житті я мав досвід роботи на заводі в Чехії. Книга наполовину була написана в Чехії між змінами на заводі. Також це перша моя книга, яку вичитували і автолюбителі, і програмісти, і волонтери, бо далеко не з усіма сферами життя я так гарно знайомий, тому просив допомоги. Ще цікаво не збитися з ритму, коли пишеш. Був момент, коли я збився з рахунку, скільки днів головний герой не палить цигарки. І так заплутався в цих днях, що деякий час взагалі не міг працювати далі.

Які реалії українського автора?

Труднощі з пошуком видавця для людини, яка написала твір, завжди є. Видавці можуть відмовляти і через якість твору, і через те, що у них брак коштів на друк нових авторів, і через ситуацію на ринку України загалом (адже у нас не так купують книги, як у тій же Німеччині), і через те, що твір просто може не підійти під політику видавництва.

Насправді, спершу писав повість "П’ятеро як один" (перша книга автора – ред.) для себе, у стіл. Це була і ода студентському життю, і мої певні світоглядні позиції, і деякі життєві ситуації, які були за кадром, але про які дуже хотілося сказати. Для сучасних авторів існує два варіанти фінансування видання: або за власні кошти (це простіше), або за кошти видавців. Другий варіант, звичайно, кращий, він надихає і означає, що в автора вірить не лише він. Однак, аби втрапити в цей варіант, видавця потрібно якось зацікавити собою.

Розкажи про попередні свої книги.

Це третя моя книга. Перша "П’ятеро як один" вийшла у 2017 році. Це повість. Вона насамперед про дружбу і про складний вибір, який доводиться часто робити кожному з нас в житті.

Друга книга побачила світ в 2018 році – це збірка малої прози "Те, що серед нас". Там багато переосмислень з журналістських пригод. У збірці є елементи містики, хорору, але це не класичні жахи типу привидів і зомбі. Герої оповідань, звичайні люди звичайних професій — лікарі, пожежники, слюсарі, слідчі, ветерани, офісні працівники — певної миті стикаються з містичними подіями, які стають для них або цілком заслуженим покаранням за власну недобросовісність, або ж навпаки — рідкісною можливістю вчинити благородну справу й виправити, здавалося б, непоправні помилки. Скористаються вони нею чи ні — то вже геть інша справа. Я б сказав, що та збірка про "побутові жахи". Ну і тепер маю роман-детектив"Сьоме попередження".

Яку книгу (окрім своєї) прочитав останньою?

Останнім прочитав "Пожежника" Джо Гілла – товстелезний роман. Думав, не осилю. Такий собі постапокаліпсис. Але з багатьма підтекстами. Бо фантастика – то лиш тло, насправді ж, читаючи книгу, є над чим подумати.

"Пожежник" розповідає про смертальну спору, що інфікує більшість населення планети. І вагітна героїня Гарпер – одна з головних героїв, але не лише вона бореться за виживання в цьому світі. Там автор змушує читача шукати сенси, я пригадував інколи і алегоричний роман "Володаря мух", і "Танець недоумка", де герої також боролися зі спорами.

Чи є в Черкасах шанс стати письменником?

Шанси стати будь-ким є завжди. Можете стати письменником, класним водієм, художником, футболістом тощо. Я не думаю, що все залежить від того, чи ви живете в Черкасах чи в Києві. Тут все залежить від цілеспрямованості, хисту, працелюбності. Адже талант – це лише краплинка, треба наполегливо працювати над собою, якщо є мрія, є бажання. І щоб робота приносила задоволення, тоді, думаю, видавці самі будуть вас шукати. Тим більше, що нині в Україні є запит на нові літературні імена.