«Прочерк»: 2010-2020 ЧАСТИНА 6

«Автопарк за вікном»

«Наїздів» іноді доводиться зазнавати не лише від впливових чиновників чи політиків, а й від представників громадськості. Часто-густо такі закиди бувають несправедливими і навіть образливими.

«Прочерк»: 2010-2020 ЧАСТИНА 6

1 липня сайту ПРОЧЕРК буде 10 років.

(Публікуватимемо частинами десятилітню історію видання. Зібрав власний досвід та досвід команди, розповім про старт проєкту та його розвиток і досягнення, розповім про труднощі, з якими довелося зіштовхуватися колективу, розвиваючи свій інтернет-ресурс, про виклики часу, конкуренцію та критику, про комічні ситуації, які виникали протягом десяти років роботи та про ті потрясіння, які переживали члени редакції нарівні з усіма жителями країни за, здавалося б, короткий і водночас такий тривалий період – 10 років)

Лише три епізоди. Перший мав місце у 2013 році в селі на Звенигородщині, куди я потрапив до рідних саме в ту мить, коли тодішній нардеп Валентин Ничипоренко об’їжджав села свого округу. Для нашого місцевого онлайн-видання, яке нарощувало аудиторію, ексклюзивні коментарі політиків та представників влади були в пріоритеті. Наше видання стартувало у 2010-му році під місцеві вибори, і тому, звісно, наш читач був, скажімо так, політично стурбований, цікавився діями влади, цікавився, які влада ухвалює рішення, хто у тій владі і що думає про народ.

Дізнавшись, що незабаром у сільському будинку культури виступатиме нардеп, я мчав під дощем з віддаленого кутка села до центру так швидко, що дорогою впустив фотоапарат. Але таки встиг. Біля будинку культури було велелюдно. Та визначити, чи прийшли люди побачити нардепа, чи зібралися відсвяткувати Трійцю і День села, було складно. Духовий оркестр зустрічав нардепа. Дощ періщив так, що згодом відключилася електрика. Проте Валентина Ничипоренка нічого не спинило, він виступив і розказав усе, що хотів. Я терпляче чекав, і нардеп, схоже, розуміючи, що ексклюзив треба розповідати подалі від сторонніх вух, запропонував сісти в його машину, в якій, можливо, було просторіше, ніж у деяких літніх кухнях селян. У автомобілі він розповів на диктофон і про законотворчу діяльність, і про конезавод, і про стосунки з тодішнім президентом. Про що не захотів говорити, так це про «білі плями» в біографії.

– Це було цікаво тоді, під час виборів. Зараз людей цікавить моя депутатська діяльність, – відмахнувся нардеп.

Матеріал був досить популярним на сайті. Все-таки спрацювало правило наближення інтересів. Ось вам місцева сільська громада, а ось вам нардеп, прізвище якого на слуху. Декорації з вимкненням електрики й оркестром лише додали емоцій публікації.

Який висновок зробив дехто з читачів? Що я написав джинсу. Крапка. Хоч під час зустрічі з нардепом не йшлося про платну публікацію. Та й фотоапарат, який я впустив, поспішаючи на зустріч, довелося ремонтувати за свої кошти.

Другий епізод, який мені пригадується, такий. У 2014 році, коли ситуація була непевна в усій країні, керівництво обласного управління міліції області змінювалося швидко. Тож потрапити на прес-конференцію до головного міліціонера Черкащини Леоніда Бойка було необхідно. Та й сам спікер говорив вкрай гарно, що завжди цінують журналісти. Ну, що значить гарно?

«Я затребуваний працівник, можу працювати в будь-якій області України. І не треба мені цього геморою!» – одна з цитат Бойка, яка, безперечно, знайде відгук у душах читачів…

Спікер був настільки багатослівним і торкнувся стількох болючих тем, що я вирішив виписати всю пресконференцію фактично в форматі інтерв’ю. Тим більше, що автором чи не більшості питань був я. Опісля один з інтернет-сайтів, створений таким собі активістом, назвав мою публікацію джинсою. Тоді ж я шукав у сумці гроші, які мав би мені дати за публікацію пан Бойко. Але не знайшов…

Третій епізод. Це було у 2015 року, коли видання «Прочерк» функціонувало вже п’ять років. Тоді ж, загалом, як і тепер, Сміла мала купу проблем. Зараз дороги – це не найболючіше питання, а тоді… Тож 4 вересня у місті відбулося виїзне засідання бюджетного комітету Верховної Ради. Приїхали серйозні особи говорити про стан справ у країні в цілому й у Смілі зокрема. Звісно, привернення уваги таким чином до проблем провінційного містечка – це важливо. Саме тому я поїхав швидко з Черкас у Смілу висвітлювати цю подію.

Заради справедливості треба сказати, що ініціював виїзне засідання комітету народний депутат Сергій Рудик. Звісно, він є представником Смілянського округу, тож мав і власні інтереси для проведення такого заходу в Смілі. Поза тим, привернення уваги до Сміли багатьох народних депутатів та інших представників вищого ешелону влади вселило надію жителям міста. Та не лише про Смілу говорили на виїзному засіданні. Парламентарії оглянули відрізки шляху в містах Корсунь, Городище, Сміла, Кам’янка тощо. Обіцяли лобіювати виділення коштів на ремонт доріг Черкащини.

– Дороги треба ремонтувати якісно, – виступав тоді, у 2015 році, на комітеті Сергій Рудик, і з ним не сперечались.

Згодом, після публікації, я отримав шквал коментарів. Деякі стосувалися власне події. Але дехто переключив увагу на журналіста-автора, тобто на мене. Навіть більше, десь за півроку я навіть побачив одне з досліджень, де аналізувалася джинса у місцевих ЗМІ і цей матеріал там «засвітився». Я не писатиму тут, яка студентка і якого саме університету досліджувала джинсу у локальних медіа ряду областей, але я пригадав тоді поїздку в Смілу та не пригадав жодної гривні, яку мені дав би народний депутат за публікацію. Тобто ми в редакції обрали цю тему, бо подія для провінційного містечка з його розбитими дорогами була таки значуща (і згодом ділянку дороги, на якій, мовляв, «приїхали піаритися нардепи», таки зробили).

Я написав у коментарях до так званого дослідження своє бачення ситуації, і тут греблю прорвало. Долучився навіть шанований науковий керівник студентки, щоб не вдарити в бруд лицем. Я вже був і не радий, що їх усіх зачепив. Пам’ятаю, я тоді встав з-за столу, визирнув у вікно, але не побачив подарованого мені Сергієм Рудиком або кимось іншим автомобіля.

Розвиваючи регіональне видання, ви муситимете брати коментарі в тих осіб, що перебувають на гребені хвилі медійності. Народні депутати від вашого округу, міський голова, депутати міської ради, головний комунальник міста, головний освітянин міста, керівник поліції… Вас звинуватять у необ’єктивності, а то й у продажності в найбільш несподіваний момент. Обов’язково звинуватять, ще в медіадослідження потрапите зі своєю писаниною. Будьте готовими до цього.

Що робити? Тоді, у свої двадцять з гаком, я дуже хвилювався, але згодом, коли хейтери стануть писати всякі образи, я подумки буду визирати у вікно і споглядати на свій «потужний автопарк». Повірте, якби машин дарували стільки, скільки разів звинувачують, я б вже мав справді гідний автопарк. І з вами б ще ділився. Або ні.

Та автопарку немає. Але є чудовий сайт із багатотисячною відвідуваністю, у якого високий індекс цитування і який висвітлював безліч потужних подій, на якому публікувалися цінні ексклюзиви, який «дідосили» за критику влади, на якому розміщувалися публікації, що здобували перемоги на міжнародних конкурсах, сайт, де ви можете почитати не лише про новини Черкас і області, а й про деякі всеукраїнські події, цікаві історичні дописи, фотомандрівки, а ще – знайти нариси про закордонні подорожі. Хтозна, може, ці нариси і вас підштовхнуть до мандрів...

Соцмережі як три кити онлайн-медіа

На заході у видавців до фейсбуку довіра нижча, ніж в нас. Поза тим, щоб ви знали, фейсбук розробляє кнопку платного доступу до стрічки. Фейсбук знає про вас все, про ваші вподобання, тому вже зараз може прогнозувати, кому запропонувати платну підписку просто сьогодні, а кому через рік, чи не пропонувати поки що взагалі.

Зараз ми говоримо не про те, чи готові будете ви платити за новини в «Фейсбуці» (хоч у майбутньому будемо говорити), а говоримо про те, наскільки важливими є соцмережі в житті онлайн-медіа. Як говорив мені один медіатренер – «сайт – це центр сонця, але сонце пускає промені, у нашому випадку променями повинні бути соцмережі, від інстаграму і твітера до фейсбуку і ютубу.

Бренд в нас вже є – це сайт ПРОЧЕРК. Це таки бренд. Днями мені кажуть, що в нас щось прочитали і байдуже, що це ПЕРЕДРУКИ. Але люди запам’ятовують саме нас. Це треба використати. Наприклад, журналістка казала, що прочитала коментар Сергія Одарича нашому сайту і вона не запам’ятала, що там чітко посилання на сайт колег, звідки ми цей коментар взяли. Що далі робити з брендом? Розвивати!

Колеги зі змі кажуть, що всі зараз в інтернеті, але далеко не всі є читачами. Я дивився, наприклад, у київському метро, чим люди займаються в телефоні. Вони не читають новини. Вони граються там в інтернеті, спілкуються, сидять там по роботі і дивляться вузькопрофільні сайти. Це статистика і таке я сам спостерігав, заглядаючи через плече до кожного.

Тобто, всі в інтернеті сидять, але достукатися до них важко. Тут має бути питання, чим ми можемо бути корисним читачу і треба переростати в сервіс, з чим і пов’язана гра з форматами. І що кажуть дослідники? Що ми вже не можемо лиш орієнтуватись на трафік з Фейсбуку та інших соцмереж, як ми орієнтували колись на те, що «от зайде новина в укр.нет і ми наберемо гарну відвідуваність». Було таке, згадайте?

Зараз постимо в різні групи в «Фейсбуці» наші заголовки і чекаємо віддачі у відповідь. Це все добре, але бренд – це коли заходять на сайт напряму. Знайомі казали, що в екс-голови Черкаської Ода Сергія Тулуба на комп’ютері першою закладкою був сайт «Прочерк». Коли я втрапив в Америку, то у нашої групи був перекладач з Черркас (який тісний світ), у якого в телефоні серед Всеукраїнських сайтів є і ярличок місцевого сайту – вгадайте якого? Це сайт «Прочерк». Звісно таке бачити приємно.

Соцмережі і агрегатори новин, як доводилося чути на фахових медіазаходах, де обговорювали проблеми розвитку онлайн-видань, це є штучний трафік. Тобто сьогодні ми запостили новину про приїзд Президента Володимира Зеленського на Черкащину, про його огляд черкаського аеропорту і представлення нового голови ОДА Ігоря Шевченка і до нас всі зайшли, а завтра не запостили і до нас не зайшли, забули. Це є правда і хибність водночас. Тобто ми маємо бути присутніми, як кажуть фахівці, в соцмережах – бажано у всіх, але не вважати цей трафік основоутворюючим. Основоутворюючим має бути бренд. Тобто коли в людей у закладках буде сайт «Прочерк», або людина буде в гуглі набирати саме наш сайт.

Для цього потрібна довіра. Видання «Прочерк» намагалося з самого початку розмежовувати авторські матеріали і іміджеві. Всі матеріали публікуються з посиланням на джерело інформації, хоча нам не раз пропонували розмістити матеріал за гроші без посилання на джерело, це стосувалося як відомих публічних осіб, так і простих людей на зразок черкаського фермера.

Однак повернімося до соцмереж. Журналісти кажуть, що треба більше змісту, а реалії бізнесу кажуть, що треба нові форми.

Отже, думаючи про зміст, про все те ж правило перевернутої піраміди, про замітки, статті, репортажі, інтервю, ми не забували за соцмережі, через які презентовуємо себе.

Рейтинг соцмереж зараз такий: Вайбер, Ютуб, фейсбук, фейсбук-месенджер, інстаграм, телеграм, тощо (дослідження з XI Конгрес інформаційних сайтів та міських порталів, що проходив 1 листопада 2019 року в Києві, де був присутній і представник видання 2Прочерк».

Вікові категорії: інстаграм і телеграм – це молодь, а в фейсбуці і вайбері більше сидить старше покоління. Ютуб поза поколіннями, а інше таке як твітер, не дуже поширене в Україні.

Ми маємо бути присутні всюди, що намагаємося робити. Поки найбільшу віддачу з-поміж соцмереж дає Фейсбук. Але ми також присутні в Інстаграмі і телеграмі. Підписуйтеся на наше видання! Там цікаві новини. Шукайте procherk.info

У соцмережі ми не просто бездумно закидуємо новини, а намагаємось робити якісь цікаві дописи, в групу нашого видання в «Фейсбуці» постимо інколи щось додатково, окрім новин (наприклад, погоду).

Найдешевшим і найпростішим способом поріднитися з аудиторією вважаю онлайн-трансляцію з телефону. Як тут не згадати покійного черкаського журналіста Вадима Комарова, який, власне, і працював останнім часом насамперед як стрімер, вмикаючи камеру на телефоні і коментуючи події. Інколи мені його камери, яка була дуже оперативно там де потрібно (акція протесту, нарада, колегія, сесія міськради, дтп, збори трудового колективу підприємства) дуже не вистачає.

А загалом стрім з камери телефону цікава річ і ще до кінця нашими колегами не вичерпана. Адже часто онлайн-змі не мають такої кількості люедй, щоб на події ходити по двоє, тож якщо від видання «Прочерк» на сесію Черкаської міськради приходить журналіст, він насамперед пише замітки і скидає на сайт, де їх обробляють і пукблікують. Потрібна ще одна рука і ще одна глова, щоб стрімити і коментувати подію на камеру. Водночас – це кльово, бо це зміна формату друкованого видання, це вихід зі студії, це залучення аудиторії і комунікація. Спробуйте і ви!

Барви і поради!

Який вигляд має гніздо канюка? Що таке відьмина мітла? Як готуються до виступу культуристи і які номери виконують на сцені? Як живуть діти переселенців? Який вигляд має будівля згорілого театру всередині? Як живе нині АТОвець, що захищав нас з вами на передовій? Все – від простого до складного читачі хочуть бачити, але не завжди хочуть читати. Тому такими популярними є новини, де в заголовку дописано слово «відео».

Ми на сайті зробили розділ лонгріди, де стали публікувати матеріали в новому форматі, не розказуючи, а показуючи все.

Коли я втрапив за станом здоровя в лікарню, то в палаті лежав старшокласник. Він цілий день гортав стрічку інстаграму і більше нічого не читав. Його привертали лише фото. Коли я йому сказав, про наш сайт, це його не зацікавило, як і сайти загалом ,але коли я йому скинув посилання на лонгрід, він дійсно перейшов за посиланням і розглядав фотографії, а потім перейшов і на інший наш лонгрід.

Тому, власне, і розділ фотомаршрутів, який у нас на сайті був реалізований за підтримки спонсорів, як то кажуть, наробив шуму, тобто був досить відвідуваним на етапі його створення і розкрутки.

Реагуючи на запит читачів, редакція згодом придбала професійну відеокамеру й інколи на події журналіст ходить з камерою, щоб зафіксувати найяскравіші моменти. Практика показує, що замітка в стрічці новин має кращу відвідуваність, якщо її доповнити відеоматеріалом, що редакція і намагається робити.

І хочеться зупинитися на порадах. Адже часто, замість покращення життя читачів, ми вганяємо їх у депресію: депутати не прийняли потрібне рішення, влада не виділила кошти на ліки для тяжкохворих, вчасно не підсвітили потрібну ділянку дороги і там знову трапилося ДТП, і таких моментів насправді багато. Якщо новини й не надто погані, то їх буває просто банально забагато.

Чому б не порадити щось людям? Власне, це помітили і прес-служби, адже тепер часто до новин про виявлену кишкову паличку, про розбитий ртутний градусник, ми отримуємо і список порад як уникнути проблем. Саме тому ми ніколи не відмовляємо установам і організаціям і ставимо анонси подій. Бо анонси – це теж поради – поради на майбутнє, а що б ви могли зробити в майбутньому? І це те, що може вирішити проблеми людей, наприклад ,куди себе подіти на вихідних, які перші симптоми отруєння, який автобус чи тролейбус змінить сьогодні графік руху?

Аудиторія знає, чого від нас очікувати. Тому і читає нас. І ми це дуже цінуємо.

До слова, поради можуть мати і фахівці, тож наше завдання як журналістів їх знайти. Рубрика «Пряма мову», яка вже згадувалася раніше, якраз і покликана в якісь мірі дати поради читачам. Наприклад, якщо громадянам почали раптом приходити дві платіжки за газ – одна безпосередньо за спожите блакитне паливо ,а друга за його транспортування, - то чому керівник профільної установи повинен це розповідати десь, а не на «Прочерку»? Наша аудиторія заслуговує знати все з перших уст.

І насамкінець коротко, що ми робимо щодня?

Інколи в мене питають друзі з інших професій, а що ти там робиш? Ну, сидиш, ну пишеш? І що?

Так-от, ранок в нашої команди починається по різному. Не буду казати надто пафосно, що ми встаємо і лягаємо з думкою про читачів, але десь воно так. Вранці, поки заварюється кава, треба подивитися на сайт. «А як він там?» Треба підтягти коментарі, тобто зайти в адміністративну сторінку сайту на правах модератора і опублікувати коментарі, адже без цього вони не з’являться на сайті, а коментарів люди чекають чи й не більше, ніж новини. Після сніданку – на роботу. Це десь 9 ранку. Плюс-мінус, бо робота ненормована.

Планування дня як правило робиться напередодні, але новий день може вносити корективи, яких не чекав. Так, моделюємо ситуацію – у колеги виникли певні особисті питання в родині він відпрошується на півдня, або нам до редакції телефонує прес-служба однієї з організацій і повідомляє, що готова везти журналістів, ну, наприклад, на урочисте відкриття ФАПу, на вручення нового дороговартісного обладнання, купленого за бюджетні гроші, лікарні, ще кудись. І колега їде, а я в цей час повинен роздвоїтися, адже колеги немає, а модератора сайту тривожити не можна, бо вона опрацьовує прес-релізи, ставить рекламну статтю від схвильованого замовника зі збереженням всіх посилань і розміщенням фотографій точно «тут саме тут фото поставте, будь ласка».

Що ж робити? Роздвоїтися допомагають нові технології. Я не йду на сесію міської ради чи на колегію, а дивлюся її через онлайн-трансляцію, молюся, щоб трансляція не зірвалася і щоб все було якнайкраще.

Поки триває трансляція, виписую новини. У цей час приїздить колега з відрядження і одразу ж вирушає на той-таки публічний захід, щоб підстрахувати. Поки він там записує на диктофон коментарі, я можу відірватися від трансляції і відповісти на телефонні дзвінки, відписатись людям в повідомленнях та по пошті.

На вечір пристрасті спадають і ми дивимося відвідуваність, підтягуємо коментарі, радимося щодо завтрашнього дня ,який може бути геть не таким ,як ми запланували. І так щодня.

І тут не враховані ще великі заплановані матеріали, заплановані заздалегідь поїздки на семінари, заплановані інтерв’ю тощо.

Загалом цікаво жити і працювати в редакції. І «Прочерк» ще планує багато цікавого, про що поки не хочеться говорити. Це буде секрет.

Назарій Вівчарик, відповідальний редактор сайту "Прочерк"

КІНЕЦЬ

КОЛИСЬ З ЦИХ ЧАСТИН ПЛАНУЮ КНИЖКУ ПРО ДІЯЛЬНІСТЬ ВИДАННЯ ПРОЧЕРК