Перше розслідування від сільського терапевта дещо нерішуче. Можливо, тому жертв більше…

Гучна книга, яка завдяки червоній (безпрограшний варіант кольору) обкладинці маячить всюди по інтернету. Про що ж вона? Це детектив, трилер, химерна проза. Судовий антрополог Девід Гантер утратив дружину і дочку (десь вже я таке чув в книгах і не раз…). Покинувши роботу, він переїздить до містечка Менем та влаштовується на посаду терапевта. Ніхто з нових знайомих і гадки не має про минуле Девіда. Здається, його життя потихеньку повертається у спокійне русло. Аж тут на горизонті в сюжеті з’являється маніяк!

Інколи здається, що все передбачувано, та попри відомий сюжет з вбитим горем героєм маємо в подальшому таки цікаву історію. Герой тримає горе при собі, але бере волю в кулак і розслідує справу як може, зважаючи на обставини. Тут присутня наука. Герой як знавець розкладання трупів, задіяний у певних розслідувальних процесах.

АЛЕ в книзі не так багато науки, як в книгах Ендрю Мейна «Хованки з Хижаком» та «Між фазами місяця», проте тут менше описаних гидких жахіть і читати легше, ніж, наприклад, книги Тесс Ґеррітсен про «Хірурга». Бо в останніх відверто описувалися сцени, які вважаю аж занадто кривавими.

У Саймона Бекетта з цим якось легше, як би це сказати, крові капає зі сторінок менше, ніж в Тесс… У цьому сенсі детектив Саймона зайшов більше. Хто не хоче читати відвертих анатомічних жахів, не читайте Тесс, але Саймона можна. Проте в Тесс дещо стабільніша динаміка оповідки. 

Хімія смерті посередині дещо пробуксовує. Тобто початок ніби розмірений, але потім став накручуватися і ти хочеш, щоб так і було, щоб динаміка зберігалася, аж бац… Герой всередині твору щось собі починає міркувати, історія ніби починає в’янути як квітка. Та ось автор підливає в горщик з оповідкою води, квітка розцвітає, і далі знов йде все динамічно.

У кінці були відчуття, що герой міг би врятувати другу жертву (прочитаєте і зрозумієте), якби менше жував соплі, а включив більше мізків, так як  він це зробив, коли вбивця захопив третю жертву. Саме тому розв’язка стала ніби й несподівана, а ніби й очікувана.

Для любителів різних досліджень (це я пр мух), різних автентичних локальних місць (історія відбувається в закритій громаді, по-суті, в селі), для любителів детективів з елементами трилеру книга непогана. Але «ВАУ» немає. Як і немає «ВАУ» від попередніх прочитаних детективних книг Тесс Ґеррітсен про «Хірурга».

Тож я все ж подумки поки вертаюся до Ендрю Мейна. Якимсь більш переконливим був мені його стиль письма, його детектив, його герой. Чи не найкраща інтригуюча історія. Там більше динаміки, там більше неочікуваного для мене.

Саймон Бекетт має інші книги, наприклад, книгу про «Друге розслідування». Подивимося, що там, чи буде він там більш рішучіший як герой подій?

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

«Кросс» Джеймса Паттерсона справді крутий детектив і трилер

Лайза Джуелл: Про тонкощі людської душі та одержимість

Донато Каррізі: Безликий герой родом з Прип'яті

Жан-Крістоф Ґранже «Пасажир»: трилер, що перехоплює подих

Потривожене зло: Через образ героя автор роздумує над взаємозв’язком людей з лінії фронту і тилу

Денис Джурджа:Те, що серед нас

Справи містичні й терористичні: “Сьоме попередження” Назарія Вівчарика