Через образ героя автор роздумує над взаємозв’язком людей з лінії фронту і тилу

Пропонуємо рев'ю на роман Назарія Вівчарика «Потривожене зло».

Молодий автор з Черкас не зраджує собі і,як у минулих роботах, чільне місце у творі відводить темі війни в буденному житті: як вона змінює тих, хто жив у зоні протистояння, хто воював і тих, хто чув про неї тільки з екранів телевізорів.

Найперше, що вражає‒ це величезна кількість дійових осіб, яка викликає досить доречне, на мій погляд, питання, ‒ чи всі вони потрібні, зважаючи на досить невеликий розмір книги?Але автор розумно вибудовує історію, поступово залучаючи кожного із героїв і вони,рано чи пізно, грають свою роль. Дехто символізує корупцію, яка просякла місто та державу згори донизу, інші‒ відповідальних громадян, яким болить доля рідної країни, хтось ‒ безвихідь і занепад. Кожен,так чи інакше, розповідає свою маленьку історію, яка відображає, насправді, наші з вами будні, інтерполює події, що відбуваються з нами чи зовсім поруч ‒ за сусідніми дверима або зі знайомими знайомих. В результаті, на прикладі старого гуртожитку і кількох інших жителів міста, ми бачимо всю нашу країну в гротескній мініатюрі.

Крім безпосереднього завдання, яке привело Миколу з Донецька в Черкаси, він паралельно намагається зрозуміти самого себе, знайти відповіді на питання, які особливо гостро постають далеко від дому. В цьому йому «допомагає» велика кількість перешкод, які в людському і містичному образах, виникають на тернистому життєвому шляху, гартуючи та зміцнюючи дух.

Через образ Миколи автор роздумує над взаємозв’язком людей з лінії фронту і тилу. Показує проблеми, які їх роз’єднують, ставлять на протилежні щаблі розуміння, шукає разом з героєм точки дотику. Ми, як на гойдалках, швидко переміщаємось між різними точками зору, перетравлюємо почуте й побачене, намагаємось все осягнути.

В романі повно карколомних бійок, стрілянини,грубої чоловічої сили,дрібка романтики і, навіть, кілька постільних сцен. Не забуваймо і про містику, яка додає особливого шарму історії. Хоча, на мій смак, фантастичної складової трохи замало. Хотілося б, щоб більше уваги було приділено саме цьому компоненту.

Книга читається на ура і чудово показує, на перший погляд, не зовсім очевидний бік життя, хоча це зовсім не означає, що його не існує.

Євген Товстоног, для фензіну "Підвал"