Жан-Крістоф Ґранже «Пасажир»: трилер, що перехоплює подих

Це трилер. Справжній трилер. Книга захоплює просто з перших сторінок і відірватися неможливо. Там дається стільки описів, скільки необхідно для змалювання тих декорацій, у яких перебуває герой.

До речі, про героя. Хто він? Пацієнт з амнезією, якого поліція підозрює у вбивстві? Чи це психіатр, який лікує інших і сам має психічні розлади? Чи може це…. Ні, не будемо спойлерити. До останньої сторінки важко буде відгадати, хто винен, кого ж підозрювати, у чому причина? Хто справжній «пасажир без багажу»?

Автор тримає в напрузі до останнього. Книга – неймовірний лабіринт подій. Мені здається, це найкращий зразок трилеру, який я коли небудь читав.

Для мене також важливо, що книга була в перекладі з французької Леоніда Кононовича, відомого письменника і перекладача. У книзі реально деякі мовні звороти і слова, які хочеться смакувати.

Розумію, чому «Пасажир» став серіалом. Ця книга проситься на екран. Це щось більше за роман, цій історії тісно в книзі.

Інколи я спеціально відкладав книгу, щоб не дочитати сторінку і поміркувати, а що ж там далі? А як події будуть розгортатися? Який поворот долі чекає героя на наступній сторінці?

Не так давно я читав закручену історію, пов’язану теж, до речі, з психіатрією, це «Мовчазна пацієнтка». Книга теж закручена і цікава, атмосферна. Проте Ґранже створив сюжет вищого пілотажу, безперечно.

Ґранже мені чимось по майстерності заплутати сюжет схожий з Донато Каррізі. Книга «Пасажир» принесла таке ж велике задоволення, як «Ловецьневинних душ» Каррізі.

Можу ще порадити майстерний детектив, це Лінвуд Барклей «Втрата». Не відривався всю ніч, поки не розплутав разом з автором злочин.