Злочини проти довкілля: росіяни розстрілювали заповідник, де місцями радіації як у Чорнобилі

Через військове вторгнення росіян в Україну страждають не лише люди, а й природа. Від обстрілів окупантів потерпають поля, ліси, забруднюється земля, знищується флора і фауна. Страждає не лише зона бойових дій. Страждає вся Україна. Ще торік інформував «Прочерк», площа засмічення земель через вибухи на Черкащині становила 2 469 045,00 кв.м.

Навесні цього року в розслідуванні NGL.media повідомлено, що від початку повномасштабного вторгнення росія знищила понад 60 тисяч гектарів лісів на окупованих територіях. Вартість збитків сягає 14 мільярдів гривень. Та, очевидно, це не всі дані, адже є місця, де дослідити шкоду природи неможливо, наприклад, через замінування. Туди просто небезпечно йти.

Збитки заповідному фонду та біорізноманіттю України від війни становлять орієнтовно понад 600 млрд грн. Про це днями у столиці повідомив перший заступник Міністра захисту довкілля та природних ресурсів України Олександр Краснолуцький.

У зону вторгнення військових російської федерації потрапили понад 1970 територій та об’єктів природньо-заповідного фонду, які безпосередньо постраждали від варварських дій агресора.

Засудження екозлочинів росії на міжнародному рівні — серед головних завдань відповідних державних органів України.

Зустріч з колегою

Землі заповідника страждали від радіації, а тепер страждають від росіян

Їдемо з Черкащини через столицю далі на Житомирщину. Тут, на Поліссі, природа дещо інша, ніж на Черкащині. Полісся має зону мішаних хвойно-широколистих лісів, тут є мережа струмків і річечок. Помітні дерев’яні будиночки, складені з колод, яких не побачиш на Черкащині. Великою частиною незайманої природи сьогодні є Древлянський природний заповідник. Частково створенню заповідника сприяла Чорнобильська катастрофа. Бо під радіаційне забруднення через неї потрапили і землі Житомирщини.

Деяких людей довелося відселити. І в межах Народицького району створено заповідник.

Цей край лісів, лугів і річок постраждав також і під час повномасштабного вторгнення. Частина заповідника була окупована, від обстрілів росіян тут вигоріло 3 тисячі гектарів лісу. Загарбники лишили замінованими частину територій, мостів, через що проїздки заповідником не є безпечні. Та й рівень радіації зріс, бо окупанти пошкодили ґрунтовий покрив.

Місцями досі лишилися елементи ракет, осколки досі стирчать з землі…

Варто сказати, що заповідник – це територія з найбільш суворим режимом охорони природи. Основні функції таких установ – збереження дикої природи з мінімальним втручанням людини та проведення наукових досліджень. Площа заповідника більше 30 тисяч гектарів. Ліс займає сімдесят відсотків територій заповідника. Всього тут за штатом 110 працівників. Але хтось виїхав, хтось звільнився, тож людей менше.

Біолог, який долучався до створення заповідника, Віктор Демченко у коментарі «Прочерку» каже, що тут унікальна для полісся флора і фауна. І вони збереглися саме завдяки відсутності впливу людини.

– Тут немає сільськогосподарських земель, не садять кукурудзу, людина сюди не втручається. І тому маємо такі землі. Щоправда частина тут спалена. Але через два-три роки ліс почне відновлюватись. Має йти природній процес. Мабуть, монокультура зникне. І це для природи буде добре, бо краще, коли чергуються листяні і соснові ділянки, – каже Віктор Олексійович.




Директор Древлянського природнього заповідника Іван Мойсеєнко розповідає, як людям доводиться берегти себе, паралельно зберігаючи природу заповідника.

– До прикладу окупанти заради забави підпалили старий заповідний дуб, який був однією з перлин заповідника, адже мав декілька сотень років. Були знищені й деякі житлові будинки на територіях (попри те, що території входять до Чорнобильської зони і тут проводилися виселення людей, все ж декілька десятків людей, переважно літнього віку, повернулися. Саме їх будинки понищило вибухами), – каже Іван Мойсеєнко.

– І зараз багато ракет, що летять на Київ, прямують через наші території… – кажуть працівники заповідника.

Виїжджати на пожежі було складно через замінування і загалом присутність в лісах російських військових. Частково ситуацію врятували мінералізовані захисні смуги.

Заступник директора заповідника Дмитро Кондратюк розповідає про початок вторгнення:

– Почалися обстріли. Спершу відсіч давали прикордонники, потім зайшли інші військові, щоб вигнати окупантів. Щодо працівників заповідника, то більшість евакуювалися. Насамперед жінки і діти. Такий непевний період був з березня по середину квітня. Я повернувся 9 квітня, адже не може заповідник бути зовсім без нагляду. Потрібен постійний контроль, захист від браконьєрів, від шукачів металу, – каже пан Дмитро.

Фіксували ті ділянки, які могли. Це затверджено службою державної охорони, робили акти, обраховували збитки. Всі дані про ушкодження були направлені до Міндовкілля.

Сьогодні незначну частину ділянок розміновано. Керівництво заповідника зверталося за допомогою до ДСНС. Але просто так ходити невідомими стежками все рівно не можна. Були й випадки, коли автомобілі та тварини (зокрема, лось) підривалися на розтяжках.

Так само через замінування не всюди можна встановити фотопастки. Але ті, що встановлені, фіксували рись, вовків, лисиця, єнотовидні собаки, олені, косулі. Отже, тваринний світ потрохи відновлюється.

Бельгійський проєкт, щоб підтопити ділянки територій

Горіли в заповіднику не лише ліси а й торфовища. Тож сьогодні там планують реалізувати проєкт за підтримки бельгійців.

– Сьогодні, щоб убезпечити край, працівники заповідника роблять за підтримки бельгійців (товариство захисту птахів) проєкт з відновлення гідрологічного режиму. Намічені території, щоб підтопити їх. Це потрібно бо зробити через багато посухи та брак ґрунтових вод. Також це створення водних перешкод, щоб не горіли ліси. Окрім того, це потрібно, щоб затопити ділянки з торфовищами, убезпечившись таким чином від пожеж, та зменшити виділення вуглекислого газу. Але ще багато роботи. Слід встановити гідропости, метеостанції, відновити шлюзи, багато з яких недіючі. Це може допомогти й підняти рівень води в річці Уж, яка міліє і заростає, – каже Іван Мойсеєнко.

Мова про опрацювання 400 гектарів. Бо коли трава вся висихає, то є ризики пожеж. А коли тут буде природня перешкода – вода, то буде безпечніше.

А поки в заповіднику клопочуться про відновлення лісів та часткове затоплення деяких територій, у Міндовкілля продовжують напрацьовувати основні кроки з відновлення пошкоджених заповідних територій.

Серед них: розмінування; відновлення та розвиток установ природно-заповідного фонду, які постраждали чи були зруйновані внаслідок військової агресії; будівництво не менше 8 регіональних реабілітаційних центрів для диких тварин (2 вже збудовано в західних регіонах країни); залучення міжнародної підтримки (вже отримано допомогу від Естонії, Німеччини, Литви, Чехії та інших країн-партнерів); контроль інвазивних видів, тощо.

СТАТТЯ ТУТ 

 









Коментарі

Нижче подані популярні теми з блогу

Черкаси - Татарів: в гори на вікенд (фото)

Колишній завод "Оризон" в місті Сміла - це повний капєц. Там можна знімати фільми жахів (ФОТО)

Всеукраїнський конкурс малих прозових форм імені Василя Стефаника: довгий список