Сироварня, теплиця, млин, – поштовх для розвитку села від Закарпатської асоціації місцевого розвитку (ВІДЕО)

Зустріч з фермерами-переселенцями, виробництво сиру, борошна, відвідування теплиць… Чим цікаве село побіля Хусту? Потрапляємо в Нижчє Селище і розуміємо, що село може бути центром розвитку Закарпаття. Тут об’єдналися задля спільної мети і результатом є прокладання водогону, створення підприємств, створення житла для ВПО тощо.

Потрапити сюди стало можливим завдяки програмі «MediaДім сталого розвитку для локальних журналістів». Деталі далі у матеріалі. Але насамперед – про сироварню, бо згодом дотичні до створення цього підприємства люди займуться подальшим розвитком громади. Матеріал також супроводжуємо відео, бо інколи краще один раз побачити, ніж уявляти собі, як же там живеться в селі і місцевим, і переселенцям.

Нижнє Селище розташоване не так далеко від Румунського кордону. Тут багато гарних, ошатних і великих хат, водночас, частина з них пусті… З початку повномасштабного вторгнення чи й не половина люду виїхали за кордон. Отак, коли близькість кордону це і плюс, і мінус водночас. Разом з тим, враховуючи досить далеку відстань Закарпаття від сходу України, де точиться війна, сюди в безпечний краї їхали переселенці. Місцеві кажуть, спершу ВПО приїхало стільки, як, власне, майже половина села. Якщо в селі налічується десь 3,5, тис мешканців, то з початку повномасштабного вторгнення приїхало до 1,5 тисяч. Та згодом, зрозуміло, ВПО роз’їхалися. Але частина з них лишилася. І вони намагаються інтегруватися в суспільство. А дехто починає свою справу.

Сироварня як основа

Селиська сироварня, підприємство із цікавою історією: воно створене у 1994 році за підтримки європейського кооперативу Лонго Май. А тоді самі пам’ятаєте, який був час. Більше розвалювалося, ніж створювалося…. Керує сироварнею Петро Пригара, колишній учитель математики.

Сьогодні тут роблять швейцарські сири кількох видів. Переробляють на них молоко місцевих корів: беруть сировину з чотирьох сіл. Пан Петро розповідає, як було важко налаштувати виробництво. Адже мова не лише про технологію, задля якої в село приїздив працювати швейцарець, мова і про довіру, про людей, які здають молоко підприємцю. А щоб все було добре, доводиться проводити контроль, доводиться не раз перевіряти якість зданого молока (щоб воно не було розведене водою, наприклад). Поза тим, люди раді, що є можливість здати навіть три літра, а саме починаючи від такого об’єму бере молоко підприємець.

Зараз в сезон переробляють тонну молока. Донька Петра — Інна Пригара працює над маркетинговою стратегією сироварні. І місцеві сири розходяться по всій Україні, а колись їхали і в Крим… Окрім того створення сироварні згодом дало поштовх до залучення європейських коштів для покращення соціальних об’єктів. Так, в селі зробили водогін за кошти європейського гранту, водогоном користуються соціальні об’єкти: школа, садок, пекарня тощо. Власник сироварні взяв в оренду і місцевий будинок культури, який суттєво покращили.

Окрім того, тут, біля сироварні, відкрили першу на Закарпатті крамницю локальних продуктів та кав’ярню-бібліотеку. Це вже дітище Інни Пригари.

Зараз сироварня обов’язковий об’єкт в екскурсійному маршруті Закарпаттям. Сюди приїздять по два автобуси на тиждень.

 Поряд з сироварнею є дегустаційна зала, де також дегустують продукцію. Але в час повномасштабного вторгнення тут годували близько сотня переселенців щодня. І так тривало до серпня 2023 року.

– У нас тут був пункт, де годували людей. Окрім того, тут фасували і продукцію від благодійних фондів. Роздавали не лише переселенцям, а й місцевим, хто потребував. Не ділили людей, щоб не було межі між своїми і чужими. А нині започаткували ряд ініціатив, щоб переселенці могли займатися власною справою нарівні з місцевими, - каже Інна.

– Ми допомагали людям евакуюватися, розміщували їх у місцевих закладах освіти. Організували їдальню. Не могли дивитися без болю на тих, хто виїжджав з зони бойових дій. Люди втрачали все. І я відчував потребу робити щось для них. Дехто, пригадую, просто хотів поїсти хліба. Це було боляче… — розповідає Петро Пригара.

Загалом сироварня – як основний об’єкт родини. Але згодом Інна та ряд інших активних людей громади об’єдналися і створили ГО «Закарпатська асоціація місцевого розвитку».  Організація змогла організувати ряд успішних проектів з допомоги переселенцям. Всі ініціативи організації не злічити…

Млин

Демонстраційна пекарня, майстер-класи з випікання хліба як спосіб реабілітації, все це тепер буде у Нижньому Селищі. Завдяки залученню грантових коштів, ГО «Закарпатська асоціація місцевого розвитку» змогла надати можливість переселенці Марії Заіченко з Куп’янська працювати з млином і виробляти органічне борошно. Налагодити обладнання допоміг киянин Сергій.

Це був один з перших економічних проектів громадської організації. Спершу тут на місці почав працювати з борошном пан Артем, переселенець, та згодом він змінив діяльність і повернувся до своєї рекламної діяльності. Тож справу підхопила інша людина.

– Це один з проектів для переселенців, щоб дати можливість їм працювати, займатися своєю справою. Тут не дуже складно. Просто потрібна присутність людини. І нині тут працює родина. Навпроти он з вікна видна велика потужна пекарня. Але там як завод, а тут маємо невеличкий млин, де органічна продукція і сподіваємося (коли налагодимо пекарню) цей хліб буде особливий і вирізнятиметься. А родині цей бізнес допоможе забезпечувати себе. Зерно беремо в фермера з Виноградівщини, що має органічний сертифікат. Це млин холодного розтирання, щоб зберегти в зерні всі поживні елементи. Ось ми підключаємо електрику, засипаємо зерна і отримуємо на виході готову продукцію - борошно, - розповідає волонтер Сергій Копчук.

Поки родина переселенців займається виробництва борошна, то вже готується проект пекарні. Зараз частина борошна йде на виробництва хліба для харчування людям на сході. Теж свого роду волонтерство.

– Чому саме це село? Як в кожному населеному пункті, тут є актив. І люди допомагали розселяти людей, підтримували їх. Але людям треба чимось займатись. І я вирішив також долучитися. Бо сам маю тут бізнес, тут живуть друзі, хоч сам живу в Києві, - каже пан Сергій.

Проект розрахований на три роки. Але якщо далі переселенцям це сподобається, справа житиме, то вони матимуть змогу далі безкоштовно орендувати млин в громадської організації і працювати. 

Сільськогосподарський кооператив

Новостворений з ініціативи місцевої громадської організації сільськогосподарський кооператив мав би виникнути тут так чи інакше. Сьогодні він допомагає переселенцям інтегруватися у місцеве життя, заробити. Та насправді таке об’єднання мало б бути давно, бо місцевість тут не така як в центральній Україні, де є великі поля. Тут в Закарпатті багато одноосібних господарств. Ділянки в селян невеликі, не завжди рівні, водночас, одному треба зібрати врожай, іншому скосити траву, третій потребує якоїсь іншої роботи на ділянці. Але не всі мають техніку, трактори. І тут на допомогу приходить кооператив, де є техніка якраз для роботи людям.

Юрій Багара, місцевий житель, очолив кооператив. Свого часу він отримав інвалідність, проте знає техніку, і нині працює тут разом з переселенцем Олександром Салащенком. Останній приїхав з Донеччини з родиною. На Донеччині був шахтарем, знає техніку, ремонтує.

– Косимо сіно, тюкуємо, вивозимо і розкидаємо гній на ділянки. Тут малоземелля, інколи ділянки незручні, та кожному потрібно щось зробити. Хтось сіє кукурудзу, хтось садить картоплю. Ми маємо трактор, навантажувач, іншу техніку. Кошти беремо по мінімуму, щоб лиш заробити якісь кошти на ремонт техніки, на зарплату, – каже пан Юрій Багара.

Теплиця

Анастасія Соколовська з родиною приїхала з Оріхова Запорізької області. Спершу родина жила в сусідньому селі, за освітою Анастасія аграрій, вона вела відповідний блог. Її побачила Інна, яка саме планувала розвинути справу з теплицею в Нижньому Селищі.

– Анастасія тепер учасник нашої програми з інтеграції в громаду. Вони отримали тут житло і можливості працювати. В майбутньому маємо на меті, щоб їх родина вийшла на самоокупність і змогла себе забезпечувати, - каже Інна.

– Вирощуємо в теплиці помідори, прянощі, спеції. Загалом, коли приїхали з чоловіком, а він теж, до речі, аграрій, то побачили, що земля тут не така, як в Запоріжжі. Тут слід було її більше підживлювати. Ми поставили піддони і в них вже посадили помідори та перець... Тоді прянощі. Уся продукція в нас екологічна, нічого не додаємо. Відповідно, те, що вирощуємо, може мати не такий привабливий товарний вид. Але це природа! Ми все насамперед переробляємо. А взимку, щоб не гуляти, вирощуємо печериці. Взагалі, мета: заготовляти і насіння, щоб в майбутньому не закуповувати, - каже Анастасія.

Вона веде також свій блог, він називається «Агрономчики». Там вона розповідає, як вирощувати органічну продукцію. І каже, що любить свою роботу.

Шелтер для ВПО: ремонти тривають далі

Шелтер в Нижньому Селищі, який для ВПО облаштували міжнародні громадські організації спільно із закарпатськими активістами вражає. Цей прихисток досить продуманий і зручний для проживання.

Раніше це була занедбана колгоспна контора, яка дістався у спадок від радянського союзу. Частина приміщень була приватною, за кошти донорів вдалося викупити приміщення.

Проект назвали «Тимчасовий прихисток доя ВОП "Селиський шелтер». Тут зробили ремонти. Є пральня, є бойлер, туалети, кухні. Прихисток запрацював з грудня 2022 року. Цей проєкт громадської організації “Закарпатська асоціація місцевого розвитку” (ГО “ЗАМР”) реалізовується за підтримки БО «Комітет медичної допомоги у Закарпатті» (м. Ужгород), Medico International (м. Франкфурт-на-Майні, Німеччина), Fondation de France (Париж, Франція), European Civic Forum (Форкальк’є, Франція), Declic (Румунія) та Мережі європейських кооперативів «Longo Maї» (Базель, Швейцарія).

Шелтер розрахований на 32 особи. Нині проживає 18. З людьми заключають договір, щоб вони могли за певний час облаштувати собі життя.

– Ми намагаємося селити людей сім’ями, щоб у них був певний комфорт, особистий простір. Хоча є і змішані кімнати. Люди можуть жити тут 6 місяців. По черзі всі прибирають. Адміністратор тут пані Оксана, яка сама є переселенкою з Сум, - каже Інна Пригара.

Родина Пригарів також зайнялася пошуком варіантів поселення тих людей, що вже не мають своїх домівок, а за кордон їхати не захотіли. Тож засновники шелтера, щоб збільшити кількість місць, відремонтували кімнати на найвищому – третьому поверсі цієї колишньої колгоспної контори. Також вирішили за сприяння донорів викуповувати або брати в оренду і здавати сільські будинки.

У одній відремонтованій кімнаті живе і Оксана яка є адміністратором шелтеру. Чекає з нетерпінням сина-студента з Сум, щоб також тут проживав у безпеці. Оксана живе на умовах довготривалого проживання. Кімната-квартира має все необхідне. Готується до здачі і будинок для родини аграрія Анастасії Соколовської з Запоріжжя. Зараз там триває ремонт.

Організатори шелтера кажуть, що люди житимуть у таких кімнатах-квартирах чи у відремонтованих будинках три роки з правом продовження проживання. Переселенці створили спільну касу, куди сплачують за проживання не в шелтері (там безкоштовно), а у повноцінних квартирах чи будинках – 50 євро, і це їх спільні кошти щось на зразок рахунку в ОСББ. За ці кошти вони самі можуть потім або проводити ремонт, або щось облаштовувати в своїх житлах за потреби.

Детальніше дивіться відео.

 АВТОР ТЕКСТУ, ФОТО І ВІДЕО - Назарій ВІВЧАРИК