Блог Вівчариків (новини літератури і не тільки...)

«Я — безодня» Донато Каррізі потрапляла мені на очі постійно. Читав і відгуки. Врешті я сам взявся за читання. Книга варта витраченого на неї часу. Цікавий сюжет, ведеться одночасно кілька сюжетних ліній, але під кінець книги розумієш як все взаємозв'язано... Розумієш, чому в тієї героїні чи того героя саме така доля. Все зводиться докупи.

Пам'ятаєте старого письменника, що на Рейтарській продавав свої книжки? Його звали Вадим Якович Бойко, це він написав роман "Слово після страти", для якого за основу взяв історію свого ув'язнення в концтаборі "Освенцим". Роман витримав 19 (!!!) перевидань, а його автор був єдиною відомою історикам людиною, котрій вдалося врятуватися з газової камери. В.Я. Бойко - учасник трагічного "Маршу смерті", коли у 1945 році в'язнів концтаборів, розташованих у Польщі, пішки переганяли до Австрії, бо наближався фронт. Величезна кількість (цифр не пам'ятаю) учасників маршу загинула. Після звільнення з концтабору Вадим Бойко 5 років відслужив у війську, після чого став майстром спорту зі спортивної акробатики, членом різних збірних команд республіканського рівня, одночасно закінчив інститут фізкультури. Закінчивши спортивну кар'єру, Вадим Якович прийшов у літературу зрілою людиною. Він написав небагато книжок: "Слово після страти", &

  10 жовтня 1937 року останній свій бій енкаведистам в Бутирській в'язниці в Москві дав українець Василь Сергійович Плисак - родоначальник дзюдо в російській імперії і засновник самбо. Існує історія, що його розстрілювали з кулемету, тому що не могли здолати фізично.

Причиною купити була саме рекомендація Кінга. Десять років тому Квінсі Карпентер вдалося неможливе. Вона вижила тієї жахливої ночі в Сосновому котеджі, коли загинули всі її друзі. Журналісти одразу ж охрестили її "останньою дівчиною", як до цього вже називали Саманту і Лізу. Поєднує дівчат те, що в різний час і за різних страшних обставин їм трьом єдиним вдавалося вижити, а от відрізняє те, що з них лише Квінсі так і не пам'ятає що ж з нею трапилося...

У фондах Симоненківської книгозбірні є досить велика кількість видань, цікавих для сучасних підлітків. Найбільш популярними серед дівчат і хлопців є книги Анастасії Нікуліної, Сергія Гридіна, Олени Рижко, Ірини Мацько, Наталії Матолинець.

Повномасштабна війна в Україні має серйозний вплив на ринок праці. Збройна агресія рф призвела до руйнування інфраструктури, знищення підприємств та зменшення економічної активності в ряді регіонів. Через це в Україні рівень безробіття зріс до 30% і значно зменшився рівень доходів населення.

Заснувати сад чи теплицю, швейне підприємство чи навіть косметичну компанію, а також – розширити вже існуючий бізнес. Навіть під час війни українці наважуються започаткувати власну справу та створювати нові робочі місця. Щоби допомогти громадянам зменшити безробіття, розвивати свій бізнес, і, як наслідок, підтримувати економіку, держава продовжує допомагати вже працюючим та майбутнім підприємцям. У липні минулого року урядовці запустили грантову програму єРобота, в рамках якої вже видали майже 4 тис. грантів на понад 1,5 млрд   гривень. Прийом заявок триває і зараз.

Громадські організації STEM is FEM та Impact Force запускають проєкт "BE BRAVE – STUDY!", у межах якого 180 дівчат віком від 14 до 21 року зможуть безкоштовно отримати ноутбуки для продовження навчання під час війни. Гаджети для реалізації проєкту надають компанії HP, Microsoft та Phineo. Проєкт покликаний заохотити дівчат-підлітків до створення власних проєктів, втілення креативних ідей та продовження освітнього процесу.

Проєкт « Психічне здоров’я для України » (MH4U) спільно з консалтинговою агенцією One Health створили безкоштовний онлайн-скринінг, котрий дозволяє оцінити, як наслідки травматичних подій впливають на психічне здоров’я. Щоб не допустити розвитку різноманітних розладів, зокрема депресії чи ПТСР, важливо їх виявити на початковому етапі.

14 квітня 1888 р. о 8-й годині 30 хвилин у лікарні Вілліє при Військово-медичній академії, на лікарняному ліжку помер 41-річний мандрівник у вишиванці Микола Миклуха-Маклай, вчений-антрополог, знавець тринадцяти мов, чиє ім`я носить 300 км узбережжя о. Нова Гвінея - Берег Миклухо-Маклая.   Народився нащадок козаків Микола Миклухо - Маклай 17 липня 1846 р в Малині на Житомирщині. За часів Хмельницького його пращур шотландський лицар Майкл МакЛей одружився з дочкою курінного отамана Охріма Макухи (Миклухи). Того Охріма, який разом із синами Омельком, Назаром і Хомою воював проти поляків; у якого Назар, панночку покохав і на бік ворога став. Вночі брати пробралися до фортеці, щоб викрасти Назара та покарати козацьким судом, але наткнулися на польську варту. Хома (молодший) наказав братові доставити зрадника батькові, а сам бився до загину. Охрім-таки покарав Назара. Цей епізод став основою повісті «Тарас Бульба», яку Микола Миклухо-Маклай завжди возив із собою. Батько Миколи Миклухо-Макла

  Вже цієї весни українські аграрії засіюватимуть на чверть менше земель, ніж до повномасштабної війни. Такі підрахунки озвучили у Міністерстві аграрної політики та продовольства України. Основна причина – окупація та замінування полів. Це, безумовно, вплине на обсяги зібраного врожаю у 2023 році. Утім, на врожайність тепер впливатиме не лише кількість, а й якість аграрних земель. Бо ж навіть на звільнених від росіян та, згодом, від боєприпасів, територіях, ґрунти – вже зіпсовані. Вчені кажуть: розриви мін та авіабомб неабияк зіпсували властивості нашого чорнозему. Як війна вплинула на родючість українських земель та чи можна її відновити – розбирались у Центрі громадського моніторингу та контролю.

 Продовження. Третя час тина ТУТ *** Уже досить багато часу я слухав мамині зітхання. Кашу всю з’їв, чай весь випив, млинці також з’їв, але не всі, бо вже не міг більше їсти. З виду я був більш-менш нормальний, але шкутильгання таки дало мамі привід розповісти все, що вона думає про мою затію жити в селі. Я вигадав історію, що упав з горища і це було частково навіть правдою, тож брехати мамі було легше. Тато, як завше, відмовчувався. І на тому спасибі. Перелому у мене не було, але зв’язки були добряче пошкоджені і потребували відновлення і реабілітації. Я ледь міг стати на ногу, але не здавався. Врешті таки погодився на вмовляння мами перепочити і пішов спати. Удома спалося як удома, тобто добре. Старе, але рідне ліжко, яке, здавалося, пам’ятає кожну частину мого тіла розслабило мене як слід. Проснувшись, я повечеряв і дав себе вмовити ще побути вдома. Хай там сусідка краде що хоче, а я туди не повернуся до поїздки в Італію, бо одна справа, що станеться зі мною, а інша – могла