Атомний період у Чигиринській історії
Виїжджаємо з Чигирина у напрямку древнього села Вітове. На горизонті, немов визирнувши з глибини минулого, маячить не козацька могила (що було б тут доречно), а 120-метрова труба. Це наш орієнтир.
Там – недобудована Чигиринська атомна електростанція чи принаймні те, що від неї залишилося. Трубу спеціально спроектували такою височенною, щоб більше розсіювала шкідливі викиди – у радіусі 10 кілометрів. Відстань же від Чигирина до АЕС становить приблизно 15 км. Тож розташована на розі вітрів діюча труба не повинна була лякати чигиринців викидами. Та будівельники не врахували іншого: вона досі ворушить спогади. Дивлячись на неї, хтось бачить втрачені надії, комусь ввижаються нереалізовані плани, а комусь і привид Чорнобильської АЕС.
Тимчасові будівлі – найдовговічніші
Уже на дамбі, з одного боку якої Тясмин з насосною станцією, а з іншого – Кременчуцьке водосховище, видно причальну стінку Чигиринської АЕС. Дорогою, викладеною залізобетонними плитами, їдемо вглиб лісу, подалі від води. Поміж деревами видніються цегляні напівзруйновані будівлі-коробки. З’являються купи будівельного сміття. Далі ми проїжджаємо повз кістяки будівель. Бетонні шпали, височіють, немов дерева, але зовсім не вписуються у лісовий пейзаж, створюючи моторошну картину. Десь у вишині тягнуться лінії електромереж. У нікуди…
Та серед напівзруйнованих споруд є і цілі, які мають вікна, двері. Щоправда, з деяких вікон визирають… молоді деревця, що невідомо як там виросли.
– Це було будівельне управління, їдальня, склади, гаражі. Багато з цих будівель тимчасові, бо їх треба було ліквідувати, коли добудують станцію, – розповідає Всеволод Мельник, який тривалий час виконував на будівництві обов’язки головного інженера.
Чоловік сумним поглядом роздивляється довкола. Тут він не був уже декілька років. Всеволод Никифорович каже, що за цей час стан майданчика під будівництво АЕС значно погіршав. Свого часу Всеволод Мельник приїхав у Чигирин із Запоріжжя.
– Шкода, що будівництво припинилося. Можливо, Чигиринська АЕС розвинула б район економічно, – розмірковує чоловік. – А втім, атомну електростанцію не повинні були на водосховищі будувати взагалі, бо тут велика проникливість ґрунтів. Це могло б зашкодити навколишньому середовищу.
Нині уцілілі будівлі є майном ВАТ "Черкасиобленерго". Тож їх, а заодно і ліс, охороняє сторожа. "Варто на тиждень все залишити напризволяще і, дивись, хтось вікна познімає, приїде кран і розбере, що зможе, на будматеріали. А ліс як люди вирізають!" – бідкаються охоронці.
"Тут працювали 3 тисячі будівельників!"
– При першому проектуванні це повинна була бути найбільша в Європі газомазутна станція, а що там зараз? Страшно дивитися! Гірше, ніж після Сталінградської битви, – розповідає Іван Дрюк, колишній начальник відділу капітального будівництва на Чигиринській АЕС.
Свого часу Іван Васильович приїхав до Чигирина з Черкас. Тут і залишився жити.
– Десь у 1970 році Міністерство енергетики Радянського Союзу звернулося в Черкаський обком Компартії з питанням про розташування атомної електростанції на Чигиринському майданчику на березі річки Дніпро. Проте обком партії згоди на проектування й будівництво АЕС не дав. І тоді вирішили будувати тут електростанцію на мазуті потужністю 4800 кіловат, – розповідає Іван Дрюк.
З Кременчука почали проектувати мазутопровід. А для завезення обладнання і сполучення із залізницею спроектували залізничну колію від станції Фундукліївка до будівельного майданчика. На будівництво цієї гілки витрачено 400 тисяч карбованців. Та поки будували, мазут став дефіцитним. Почали станцію перепроектовувати на вугільну з потужністю вже 3 млн 200 тис. кіловат. Вартість – близько 16 тисяч карбованців. Збудували 90% земляного полотна, 80% всіх водопропускних споруд.
– Будівництво велося повним ходом. Потім кинулися, а вже й вугілля нема! – пригадує Іван Васильович. – Законсервували все у 1983 році, і в цей час побудували селище – Орбіту: два будинки, два гуртожитки, універмаг, їдальня, навіть почали будувати школу. Тоді ж проект станції знову поміняли. Вона мала таки стати атомною. І оскільки санітарні норми вимагали, щоб відстань між нею і житловими будівлями становила 8 кілометрів, то школу й припинили будувати. А збудовані гуртожитки і житлові будинки, вважалося, функціонуватимуть лише до запуску станції.
На будівництві майданчика для атомної станції і прилеглих споруд було задіяно більше 3 тисяч будівельників. Люди їхали сюди працювати з усього Радянського Союзу. Для запуску першої турбіни газової станції запустили водогрійні котли, почала діяти теплотраса, побудували великі склади.
Після вибуху Чорнобильської АЕС вийшов наказ про консервацію Чигиринської АЕС. Але нові плани ще були. Наприклад, збудувати під Чигирином парогазову електростанцію. Та відсутність фінансування завадила здійсненню цих планів.
– Технічний ресурс існуючих теплових електростанцій в Україні вже зношений відсотків на 60-70. Тож зрозуміло, що будівництво нових ПГЕС чи АЕС на часі. Але враховуючи, що Чигирин є заповідною зоною, великих електростанцій тут не збудують, – розмірковує Іван Дрюк.
Місто-сад?..
Біолог Раїса Фуголь приїхала зі своїм чоловіком в селище Орбіта ще у 1977 році з Ромнів Сумської області. Сюди вона привезла свої сподівання на краще життя і бажання побудувати місто-сад. Під житлові будинки був завезений ґрунт, і пані Раїса насадила багато фруктових дерев. А навколо – ліс! Поряд з будинками діяв красивий Будинок культури, де демонстрували дитячі і дорослі кінофільми…
Дві п’ятиповерхівки – сьогодні це все, що залишилося в селищі Орбіта. Будинок культури руйнується. У багатоповерхівках залишилося приблизно 120 осіб. Це в основному пенсіонери. Автобусного сполучення з Чигирином немає. Чистої води також. Її привозять із сусіднього Вітового або Чигирина.
– Я викладала в Чигиринській школі біологію і хімію. Інколи хтось підвозив на роботу, а в основному ходила у Чигирин пішки. Якщо рахувати не навпростець, а по об’їзній дорозі, то це становило близько 20 кілометрів, – говорить Раїса Григорівна. – Ми не зуміли вирватися звідси… Але ми виховали двох чудових дітей.
Декілька років тому Уряд України вже розглядав відновлення будівництва Чигиринської АЕС. Та не склалося.
– Коли я працював у Стецівському етнографічному музеї, наш колектив виступав проти відновлення будівництва цієї АЕС. Адже є всі підстави відновити цей район в плані історично-культурної спадщини, – наголошує генеральний директор Національного історико-культурного заповідника "Чигирин" Василь Полтавець.
За словами Василя Івановича, щороку все більше і більше туристів відвідують Чигиринщину. Так, торік заповідник відвідала 81 тисяча туристів. Тож батьківщина творця української держави Богдана Хмельницького повинна сприйматися в контексті культурної програми. І її не можна віддавати на відкуп промисловцям, переконаний історик.
Підготував: Назарій ВІВЧАРИК
Коментарі
Дописати коментар