У 1187 РОЦІ У ІПАТІЇВСЬКОМУ ЛІТОПИСІ ВПЕРШЕ З’ЯВИЛОСЬ СЛОВО “УКРАЇНА”
Моск-ву в 1272 році розпочав будувати хан Менгу Тімур. в політичне поле її ввела ханша Кончака, сестра хана Узбека і дочка хана Тогрула. Та сама Кончака. котра дала московії корону разійської імперії під назвою "Шапка Мономаха".
Колись територія від «Сяну до Дону» звалась Київською Руссю. Однак вже у 1187 році у Іпатіївському літописі вперше з’явилось слово «Україна». Рядки “…и плакашася по нем всі переяславци… бе бо князь добр и крепок на рати… и о нем же Украина много постона…” були пов’язані зі смертю Володимира Глібовича, переяславського князя. Це сталось під час походу на половців, а даний уривок означає «за ним же Україна багато потужила».
Цей же літопис містить розповідь про князя Ростислава Берладника, який завітав до «України Галицької». А у Галицько-Волинському літописі містяться рядки про князя Данила Галицького, котрий «забрав Берестій, і Угровськ, і Верещин, і Столп’є, і Комов, і всю Україну».
Історики відшукали у літописах підказки, як можна трактувати назву «Україна». Наприклад, Олександр Палій притримується думки, що це був синонім слів «князівство» або «земля». Іван Огієнко стверджував, що так називали «граничну Переяславську землю». Але є імовірність, що так охрестили всі інші землі київські. Канадський історик українського походження Орест Субтельний, вважав, що слово «Україна», яке вперше з’явилось 1187 року, означає географічно «Київське порубіжжя». А Віталій Скляренко каже, що буква «у» в багатьох мовах, зокрема в українській, означає не «біля», а «в середині», тому не доцільно трактувати «Україну», як граничну територію.
Багато українських дослідників дотримуються твердження, що слово «Україна» складається з двох частин: «країна» і «у», що означає «рідний». Тобто, назва фактично стає антонімом «чужини».
Назва «Україна» стала більш популярною в часи Козаччини та Речі Посполитої. Вона зустрічається в документах, листах, писаннях духовних осіб. Так називали територію Наддніпрянщини, розташованої обабіч Дніпра. Трохи згодом вона почала ширитись і на інші території, особливо на Лівобережжі.
У 17-18 столітті назва «Україна» набула більш вагомого політичного значення. Навіть Пилип Орлик, автор першої конституції (яка, до речі, називалась Бендерською на честь міста, де її було прийнято). В обох варіантах документу згадуються «Ucraina», «in Ucrainam», «на Украйні», «Кіев и иные украинскіе городы».
Тільки у 19 столітті, коли почали формуватися більш чіткі кордони українських земель, назва «Україна» почала все частіше вживатись у повсякденному житті її мешканців, викорінюючи інші назви. Таку тенденцію започаткувала інтелігенція, котрій вдалось витіснити етнонім «русини» і замінити його «українцями».
Офіційному її встановленню сприяло створення УНР, Української Гетьманської держави, ЗУНР.
Назва «Україна» пройшла чималий шлях до офіційного визнання 1991 року, коли було проголошено її незалежність.
Дякуємо за допис та світлину Ольга Палій .
Коментарі
Дописати коментар