Коріння Рустема Скибіна – сучасного символу кримськотатарського мистецтва – є і на Черкащині
Рустем Скибін – кримськотатарський художник-кераміст, заслужений майстер народної творчості України, голова громадської організації „Ель Чєбєр”, член міжнародної фундації Мікеланджело – майстрів декоративно-прикладного мистецтва.
Народжений в Узбекистані, Скибін став символом
кримськотатарського мистецтва, відомим у світі брендом. Він розробив свій
власний художній стиль “Quru Isar”, який полягає в авторському переосмисленні і
трактуванні семантики та композиції традиційного кримськотатарського народного
орнаменту і ремесла. Розроблений у 2000 році, цей стиль поєднує минуле та
сучасне, презентує на світовій арені живу культуру корінного народу Криму –
кримських татар. Не дивно, що Рустем є учасником багатьох фольклорних
фестивалів та ярмарків в Україні, Польщі, Туреччині, Омані, брав участь у
презентаціях кримськотатарської культури в Раді Європи у Страсбурзі в
2015 році, в експозиції кримського гончарства на Фестивалі Блюр Вест у
Торонто Канада в 2018 році тощо.
Мріяв з’їздити до художника в Крим, щоб на власні очі побачити, як він творить таке диво. Але… 2014 року почалася російсько-українська війна, росія анексувала півострів. Рустему довелося переїхати до Києва. Я кликав до Сміли Феріде. Вона і збиралася, але потім таки обрала Батьківщину, хай і окуповану.
Ми з Рустемом роками спілкувалися телефоном. Та наприкінці січня цього року зустрілися таки в Києві, в його майстерні. На жаль, відразу написати інтерв’ю з ним не вдалося, а тоді почалася найгарячіша фаза війни…
І все ж, не можу не розповісти про унікального кримськотатарського художника, який не поїхав у важкий час з України, а продовжує і далі свою дуже плідну творчу і громадську діяльність.
Знайшов себе завдяки вчителю
Отже, ми сиділи в затишній майстерні Рустема, пили запахущий чай, який гостинний господар в такіє (головний убір) розливав із власноруч виготовленого чайника, і вели неспішну бесіду
– Я народився 1976 року в Самарканді, – розповідав Рустем. – 1944 року мої бабуся і дідусь по материнській лінії були туди депортовані як кримські татари. Бабуся по батьковій лінії родом з села Скибин, що на Жашківщині, тож батько був наполовину українцем, наполовину німцем, адже його дідусь походив з мелітопольських німців. У голодомор йому вдалося втекти з України в Казахстан. Але я почуваюся кримським татарином.
У Самарканді Рустем закінчив училище мистецтв за спеціальністю художник-педагог. Любов до етнографії, фольклору, прикладного мистецтва була у нього з дитинства. Приміром, він любив різьбити по дереву. Але в училищі не було кафедри, яка б навчала саме ремеслу. Та в Узбекистані дуже давні традиції прикладних видів мистецтва, тож Рустем ходив по майстернях і всотував у себе ремесло народних майстрів. Тобто, як каже, освіта в нього академічна.
У 1996 році родина Скибіних повернулася до Криму. Буквально за місяць Рустем влаштувався на одне з підприємств з виробництва кераміки в Сімферополі, працював головним художником. Там він освоїв технологію виробництва кераміки, а 1999 року познайомився зі своїм учителем – художником, мистецтвознавцем Мамутом Чурлу. Чурлу і ознайомив Рустема з традиціями кримськотатарської орнаменталістики, відкрив йому шлях до рідного, національного. І він почав переносити народні орнаменти на кераміку. Паралельно шукав свій стиль і технологію. Уже 2000 року виставив власні роботи на виставці в союзі художників. Як уважає, саме тоді заявився його власний фірмовий стиль поліхромного розпису керамічних виробів, що продовжує традиції кримських татар. Він назвав його “Quru Isar” (Куру Ісар – суха перегородка з кримськотатарської). Це технічний прийом, коли на сирому черепку гравірується лінія, і вона не допускає змішування двох кольорів глазурі. Цей стиль насьогодні офіційно зареєстрований, тож у Криму вже 6-7 підприємств працюють з кримськотатарським орнаментом у такому стилі. Узагалі, він став візитною карткою кримськотатарської кераміки.
Невгамовний Скибін реалізує безліч проектів
– 2014 року, коли росія анексувала Крим, я зрозумів, що мушу їхати, що не зможу жити в окупації, – згадує Рустем. – Вивіз родину до Києва, але думав, що це тимчасово. Співпрацював з громадською ініціативою КримSOS, допомагав внутрішньо переміщеним особам з півострова. Та невдовзі дійшов висновку, що опір окупантам має бути також інформаційний і культурний. З того часу і почав займатися й активною громадською діяльністю. Дуже допомогла в цьому організація „Ель Чєбєр” (країна майстрів), яку я заснував того ж 2014 року. До того це була моя студія в Криму, в якій я викладав, тобто, по суті, теж вів громадську діяльність. Зараз з її допомогою, втілюю в життя напрацьовані проекти. Організація чимала, і до її складу входять не лише кримські татари.
Ми брали участь в акціях, організовував виставки, на яких розповідали про кримськотатарський народ, його традиції і культуру. Виїздили з проектами і за кордон. Наприклад, з унікальним міжмузейним проектом „Чумацький шлях”, започаткованим минулого року під керівництвом колекціонера, мистецтвознавця, засновника видання In-Art Георгієм Браіловським, відвідали ряд країн. Розповідали не тільки про кримськотатарську, а й про українську культуру, про їхній взаємовплив і взаємозбагачення в Туреччині, Лівані, Латвії, Румунії, Угорщині. Також виставки були у Страсбурзі, Франкфурті-на-Майні, Польщі…
За ці роки мною реалізовано і чимало інших проектів – це, наприклад, видавництво, в якому були видрукувані розмальовки для дітей авторства Скибіна, реконструкція кримськотатарського костюма, архітектурний парк „Крим”, який створюємо у Києві на Троєщині, виготовлення комплекту марок спільно з „Укрпоштою”, карбування монет Національним банком України (на одній використано мій орнамент), виставки „Прапор і герб кримськотатарського народу” в музеї Івана Гончара, історичному національному музеї, в мистецькому Арсеналі, в Українському домі та Кримському домі. Допомагав і в створенні розділу „Депортація кримських татар 1944 рік” у музеї Другої світової війни в Києві, передав до його експозиції світлини, особисті речі, які свідчать про цю трагедію.
Тобто, усі проекти Рустема Скибіна пов’язані з Кримом, за всіма стоїть невгамовний майстер. Мимоволі виникає думка: скільки ж то може одна людина, якщо вона не скиглить, не бідкається, а ставить перед собою мету і реалізує її?
І все ж, серед інших, утілених у життя заходів, пан Рустем виділив минулорічний проект „Шлях/Yol”, у рамках якого українцям розповіли про багатовікову історію і культуру кримськотатарського народу та історичні зв’язки материкової України і Кримського півострова. Організація „Ель Чєбєр” подала його на конкурс Українського культурного фонду. Він був ним підтриманий і реалізований за участі Українського інституту і державного підприємства „Кримський дім”.
– Це міждисциплінарний, міжкультурний проект, в якому ми зробили велику кількість продукту, серед якого і дитячий мобільний додаток, і запис альбому кримськотатарських колискових пісень, понад 60 відеопродуктів, один з яких – серіал „Кримськотатарське весілля. Традиція”, і багато іншого. Це була перша спроба об’єднати на професійному рівні діячів культури, істориків, етнографів, музикантів в одне ціле і показати нашу культуру, наші традиції у всіх її гранях, – наголосив у розмові зі мною куратор проекту „Шлях/Yol” Рустем Скибін.
Матеріали проекту „Шлях/Yol” були виставлені в Кримському домі, у них представили всю історію кримськотатарського народу через прикладне мистецтво, освіту, релігію і через державність.
На втілення в життя амбіційного проекту український культурний фонд виділив понад вісім мільйонів гривень. Тож у рамках „Шлях/Yol” були також проведені численні зустрічі українських і кримськотатарських діячів культури. За їхніми наслідками створені музичні і художні композиції, які представили в музеї Івана Гончара. Художнім куратором цього проекту став відомий художник Влодко Кауфман. Цікаво, що чимало з представленого там народилося в окупованому Криму, але через загрозу безпеці авторів, їхні прізвища не афішуються. Загалом у цьому проекті брали участь п’ятнадцять кримськотатарських команд і громадських організацій…
– Усі проекти для мене незабутні, – каже Рустем Скибін. – Наприклад, з „Чумацьким шляхом” ми проїхали від Києва до Каланчака – тими місцями, якими він і проходив. У семи містах проводили українсько-кримськотатарські фестивалі, встановлювали кам’яні знаки на честь події вагою дві з половиною тонни: в Києві, Світлогорську, Нікополі, Каховці, Бериславі, Каланчаку...
Отже, Рустем Скибін не лише відомий митець, а й енергійний громадський активіст, невгамовний організатор різноманітних заходів. Як на мене, Скибін – то явище сучасного кримськотатарського мистецтва і культури, яскраво обдарований представник цього самобутнього етносу, потужний двигун унікальних культурних проектів.
Давнє кримськотатарське мистецтво Рустем Скибін відроджує і осучаснює
Мене завжди цікавило, як люди стають митцями, що цьому сприяє, що спрямовує. Напевне ж не може бути так, щоб нічого не вплинуло. Як розповів Рустем, його батько працював переважно столяром-теслярем. Своє ремесло знав досконало, адже був ще й червонодеревником. Дідусь по батьковій лінії був відомим годинникарем. Прадіда Рустема по материнській лінії знали як відомого в Криму перукаря. Тобто, кожен додав щось творче до його генів. Але найбільше на нього вплинув, як вважає сам Рустем, брат матері Емір, котрий глибоко цікавився мистецтвом, історією, мав багату бібліотеку. Крім того, він був відомим в СРСР спортсменом з вільної боротьби і важкої атлетики, навчався в інституті на історичному факультеті. Але оскільки був ще й кримським татарином, його несподівано, просто з навчання, забрали до армії. До всього – у будівельний батальйон, чемпіона СРСР! Несправедливість зламала цю фізично сильну людину. Після армії він сів за кермо автомобіля і все життя пропрацював далекобійником. За кермом і помер. Але це він переконав батьків Рустема, що тому треба вчитися, стати митцем. Цікаво, що керамістами стали і сестра Рустема Ельвіра та її син – його племінник – Емір, названий так на честь дядька.
А дядько не помилився, Рустем вивчився і став таки справжнім митцем – світочем свого народу.
– Кримськотатарська культура формувалася на стику двох цивілізацій: сходу і заходу, – розповідав він мені. – У Криму, як у казані, переплавилося багато народів, і кожен щось дав кримськотатарському, який постав із них, увібрав у себе, свій побут, їхні традиції, досягнення, практики. Цей вплив ми можемо простежити в орнаментиці, предметах побуту, їхній формі навіть з часів Скіфії, Візантії, культури турків сельджуків, черкесів... Ця унікальність була збережена, переосмислена кримськими татарами і має той вигляд, який ми знаємо тепер: це й етимологія, назви предметів домашнього вжитку, лексика. Якщо говорити про кераміку, то я займався пошуком артефактів, відновленням форм виробів, їхніх назв, плюс – практиками традицій цього ремесла. Тож, коли ти займаєшся, приміром, посудом, паралельно з цим іде кухня, орнаментика. Доводиться вивчати все це більш глибоко, зокрема і ритуали. Набуті знання я використовую і намагаюся передати. У той же час усвідомлюю, що будь-який народ має бути сучасним, повинен бути зрозумілим для інших і конкурентоспроможним. Адже ми живемо в еру глобалізації, світ відкритий. Тому я намагаюся в своїх роботах зберегти автентичність і водночас адаптувати її до запитів сучасного світу. Це і є справжнє життя мистецтва: не лише його реконструкція, збереження автентики, музеєфікація… Адже і нас – кримських татар – тривалий час намагалися музеєфікувати, кримськотатарську історію, культуру переписували. Тому мусимо і своє повернути, і сучасними стати.
– А чому такий досить незвичний для українського ока орнамент ваших виробів? – поцікавився я.
– Тому, що орнамент кримськотатарської кераміки в основному рослинний, а також – геометричні візерунки і каліграфія, що пов’язано з культурою Сходу, – відповів мені майстер. – Кримські татари є мусульманами, а в ісламі не рекомендується зображати живих істот, що, у якійсь мірі, обмежувало художників. Та, як я вже казав, у кримськотатарській культурі, зокрема й у візуальному мистецтві, відчутний вплив різних народів і релігій. Тож пташки, рибки і т. д. в нашому мистецтві залишилися. Але вони стилізовані, мають, так би мовити, формальне зображення.
– Що конкретно, крім декоративних тарелей ви ще виготовляєте?
– Посуд побутовий – чайники, чашки, глечики; утилітарний посуд; інтерʼєрні панно; дрібну пластику – іграшки, фігурки, годинники, ювелірні вироби, ялинкові прикраси; кальяни; садово-паркову скульптуру. Більшість з цього під заказ. Ось зараз роблю панно для ресторана „Хаджибей” в Одесу.
Матеріал беру той, що на ринку, і найкращий – це глини Донбасу (Словʼянськ), глазур – переважно іспанську. Зараз на ринку є все. Існує і неформальне співтовариство керамістів, яке ділиться матеріалами одне з одним, коли має надлишки.
Працюю потроху і в інших видах мистецтва, але
більше як художник-консультант майстрів: розробляю дизайн, знаходжу артефакти,
разом з ковалями виготовляю печахи – кримськотатарські ножі...
Після розмови ми пішли майстернею. Від розмаїття кольорів і форм розбігалися очі.
– Ось ці предмети, буде передано в Кримський дім, – говорив і показував Рустем, – з наступною передачею в музей архітектури і побуту України в Пирогово, де буде збудовано кримськотатарську садибу.
А це садовий інструмент, виготовлений, напевне вперше за сто років. Викували його українські ковалі з давніх зразків. На жаль, наші кримськотатарські ковалі таке зробити ще не можуть…
Я дивився і думав: коли ж він встигає робити те, що робить? Напевне це від Бога. Він – кримський татарин і водночас українець. Він творить красу, яку прийшов зруйнувати русскій мір. Та ми знаємо, що краса рятує світ. А ще – згуртованість і віра.
Лише згуртована нація може перемогти рашизм
– Війна дуже вплинула на самоусвідомлення українців, – сказав мені серед іншого кримський татарин Рустем Скибін. – Прикро, та, схоже, що без крові і втрат ми б не стали справді нацією. Війна багато чого зрушила в нашій свідомості, змусила замислитися над простими, здавалося б речами: так, якось я дізнався, що Міністерство культури України перераховувало чималі кошти до Криму. На що вони йшли? На відновлення і розвиток культури корінних народів? Ні, на фестивалі російської попси, чеховські, пушкінські вечори, на що завгодно, лише не на те, що справді було потрібно.
То може в цьому проблема, може тому росія так легко анексувала півострів? Може й тому маємо таку страшну війну нині? Адже так витрачалися кошти не лише в Криму…
Наступні події показали, наскільки він був правий.
24 лютого цього року стало поворотним днем не лише в українській історії, але, безумовно, і світу. Ми ще побачимо ті тектонічні зміни, які викличе повномасштабне, знавісніле вторгнення росії в Україну. Але вже зараз світ збагнув, якою людиноненависницькою ідеологією є рашизм, що його загарбники називають русскім міром. Не дивно, що в світі почали цуратися росіян, що в Україні, нарешті, усвідомлюють, наскільки небезпечними для нашої самоідентифікації є російські імперські і радянські діячі культури, які виконували роль пропагандистів русского міра ще з часів царату. Насаджування їхньої творчості в Україні розмивало нашу самосвідомість, нищило рідну культуру, прив’язувало нас до російського воза. Тому, незважаючи на війну, спостерігається сплеск зацікавленості рідною культурою і мовою. А для відсічі завойовникам згуртувалися не лише етнічні українці. Не стоїть осторонь цього процесу і кримський татарин Рустем Скибін. Він показав себе справжнім громадянином України ще коли ворог практично зайшов до Київа: одразу долучився до евакуації людей, зокрема возив біженців на вокзал, щоб вони могли потрапити на евакуаційний потяг. За власні кошти і за підтримки громадської організації „Ель Чєбєр” придбав два мікроавтобуис, які передав у військові підрозділи. Також купив електрогенератори для військових.
Отже, з перших днів війни Рустем Скибін працює на двох фронтах – волонтерському і художньому. Наразі у Київській картинній галереї майстер презентує виставку постерів.
– Це мій перший досвід у цьому жанрі, – каже Скибін, – адже я кераміст, займаюсь етнографією, однак зараз кераміку створювати і душа не лежить, і реалізувати поки не вдасться. А під час комендантських годин у мене з’явився час, тому, напевне, виникла ідея створити серію плакатів, присвячених містам-героям, містам, що вистояли перед російськими атаками; були або й зараз залишаються під окупацією рашистів. Описи до кожного з них зробили мої друзі, що евакуювалися з цих міст. Зображення – це мої емоції у відповідь на все, що було в інформаційному просторі на той момент. Кожне таке місто має свою історію в цій війні. На плакатах я намагався передати цей образ, як я бачу і відчуваю ці міста, спробував показати світові той жах, який переживає моя країна.
Є інший проект. Він виник після історії з керамічним півником з Бородянки. Півник – це символ того, як культура може стати підтримкою і оберегом.
– Він надихнув мене створити серію цифрових зображень для Інтернету, – розповідає Рустем. – У них цей півник оздоблений орнаментами, характерними для кожного з 25 регіонів України. Концепція цікава, я зробив три сюжети – Яворів, Косів і Крим, але виставив на продаж тільки один, тому що, як і кожному художнику, хочеться ще вдосконалити роботу. До речі, і постери, і орнаментальні роботи можна переглянути на моїй сторінці у Facebook. Кошти з продажу півників 100 відсотків підуть на ЗСУ, а з орнаментів – 50 відсотків.
Між іншим: ті, хто бажають, можуть придбати вироби Скибіна в Києві у салоні на Хрещатику. Продають їх також у салоні в Українському домі, а ще в Камʼянці-Подільському. Купити їх можна також на сайті rustemskybin.com. Раніше він був російськомовний, але віднедавна майстер переробив його. Тепер він має дві версії: кримськотатарську та українську.
Олександр Вівчарик,
Фото автора
Коментарі
Дописати коментар