Ветеран зайнявся випічкою непростого хліба

Ветеран Павло Штибель разом із дружиною Андріаною відродили млин у селі Соколя на Львівщині. Родина виробляє жорнове борошно, а також пече крафтовий хліб і випічку на заквасці. Частину зерна вирощують самостійно, решту закуповують у місцевих фермерів. Свою продукцію продають у Львові під брендом «Дивомлин».

— За освітою я психологиня і працювала за фахом. До 2022 року — у школі-інтернаті. Після початку повномасштабної війни до нас привозили багато дітей зі сходу. У нас самих троє доньок. Колись лікар порадив нам відмовитися від промислової випічки, бо в дітей були проблеми зі шлунком. Саме тоді ми задумалися над власним хлібом із жорнового борошна. Згодом зрозуміли, що хочемо не лише пекти для себе, а й розвивати власну справу. Так з'явився магазин, де продаємо не тільки свою продукцію, а й вироби інших ветеранів. Для багатьох це можливість знайти покупців, адже самостійно орендувати торгове приміщення можуть не всі, — розповідає Андріана.

Павло Штибель воював під Бахмутом. Після народження третьої дитини він отримав право звільнитися зі служби відповідно до законодавства й повністю присвятив себе сімейній справі. Спочатку дружина займалася бухгалтерією, а згодом сама опанувала хлібопечення. Нині родина вже замислюється над тим, щоб найняти працівника, адже самостійно впоратися зі зростанням обсягів роботи дедалі складніше. Цими днями минає рік від початку їхнього бізнесу.

— Печемо хліб щодня, беремо участь у ветеранських ярмарках. Є постійний асортимент: пшеничний цільнозерновий, житній. А ще час від часу печемо особливі хліби — шоколадний чи з журавлиною. Усе робимо власноруч, хоча вже розуміємо, що без помічника буде важко. Я проходила спеціальні курси, а потім адаптовувала рецепти під наше борошно й наші технології, — каже Андріана.

Щодня родина випікає до 30 буханців хліба. Половину коштів на започаткування справи отримали завдяки грантам, іншу половину вклали власними силами. Скористалися також ваучером від міської ради та грантом за програмою «єРобота» через «Дію».

Вартість буханця становить від 100 до 130 гривень. Пшеничний хліб важить близько 600–700 грамів, житній — дорожчий, адже він важчий і потребує більше часу та зусиль для приготування.

Найбільший попит мають пшеничний цільнозерновий хліб та хліб із цибулею.

— Мій робочий день починається ще о 23-й годині попередньої доби. Треба підготувати замовлення, щоб із самого ранку люди могли купити свіжий хліб перед роботою. Найприємніше — чути від покупців, що такого смачного хліба вони ще не куштували. Ми й самі помітили, що після переходу на натуральний хліб стали рідше звертатися до лікарів. Наш хліб — без консервантів, лише жорнове борошно, закваска, вода й сіль. Для мене це ще й продовження сімейної традиції, адже моя бабуся теж пекла саме такий хліб, — говорить Андріана.

До війни Павло працював за спеціальністю після закінчення деревообробного факультету. У 2015 році його обрали сільським головою села Соколя Буського району, де він народився. Цю посаду обіймав 5 років.

— До Державної прикордонної служби я пішов добровольцем ще за два місяці до початку повномасштабного вторгнення. Війну зустрів у Черкасах. Потім служив інспектором дорожньої служби у підрозділі, що забезпечував охорону міжнародного аеропорту «Львів», а згодом виконував бойові завдання під Бахмутом, — розповідає ветеран.

Після повернення до цивільного життя він почав освоювати нову для себе справу — вирощування зернових і виробництво жорнового борошна.

— Я не професійний аграрій, але постійно вчуся. Вирощуємо пшеницю, жито, ячмінь, овес, гречку. Жорновий помел відрізняється від промислового тим, що зерно перемелюється сухим. На вальцьових млинах його попередньо зволожують, через що під час помелу борошно нагрівається. Жорнове ж зберігає оболонку, зародок і всю структуру зерна. Таке борошно не призначене для тривалого зберігання, тому ми мелемо його лише під конкретне замовлення, — пояснює ветеран.

Каже, що військовий досвід суттєво змінив його ставлення до труднощів.

— Після фронту багато речей уже не здаються такими складними. Якщо виникає проблема, я не панікую. Просто розумію, що її потрібно вирішити й рухатися далі. Напевно, це і є та головна навичка, яку дала мені війна.

#MediaHouse #Veterans #SustainableReintegration #SolutionsJournalism #IndependentMedia #Ukraine #MediaResilience #JournalismMatters #IDEMInstitute