Книга Шепіт мертвих. Третє розслідування, і досить
Отже, прочитав третє розслідування з циклу детективного від Саймон Бекетт.
Що можна сказати? Перше розслідування від сільськоготерапевта було дещо нерішуче. Можливо, тому жертв було більше… Бо герой не встиг врятувати кого треба. Друге розслідування було більш рішуче. Але всерівномужику треба було б пробудитися.
Щодо третього розслідування… Там про наступне пишеться:
Девід Гантер повертається до Антропологічного дослідницького центру в США, де він колись навчався, відомого як «Трупна ферма». Він сподівається, що ця подорож допоможе йому відточити навички судового антрополога та повернути впевненість у собі. Тому погоджується на пропозицію колишнього наставника долучитися до розслідування вбивства. Урешті-решт, Девід буде лише в ролі консультанта — що може піти не так?
Та багато чого, бляха, пішло не так. Насамперед весь час оце сум’яття героя, оце мямлення, а чи так я чиню, а чи на своєму я місці, а чи те, а чи це. Та мужик, зберися, ти ж йома-йо, трупний черв’як, бачиш по трупах те, чого інші не бачать! Тож давай, вражай всіх! Проводь розслідування, дай в морду йому зазнайці ефбеерівцю! Чувак! Врешті, книга на тобі тримається, вже у двох книгах ти таке творив, що мама не горюй! Та ж ні… І тут воно мнеться і мнеться, міркує собі те, міркує ще се… одним словом мені здається, мужику практики йоги треба абощо, пробудитися, повірити в себе, піти на самооборону, навіть не знаю, або набухатися вхлам.
Мені здається у книзі є все те, що має бути: цікава історія, інтрига, зав’язка, розв’язка, є цікаві повороти, є таке, що ти не годен розв’язати до кінця книги. Водночас. Тут немає іскри. Герой мав би в якийсь момент як взяти бразди правління в свої руки та як ся вмазати комусь у пику.
Тобіж є в сюжеті таке, що зачіпає. І тому я пройшов дві книги і завершив цю третю, разом з тим більше з цього циклу, якщо там ще є щось, читати не хочу. Хочеться вже чогось нового.
Можливо цей герой дещо пасивний і якийсь безхарактерний, можливо, тут бракує містики, інстинктів, харизми. Мені все ж імпонує герой ЕндрюМейна. Там, в серії про біолога і викладача університету є більше іскри і я б дуже хотів ще почитати про пригоди героя від Мейна. А ще більше хотів би тих старих детективів від нашого Леоніда Кононовича (памятаєте його історії про детективну агенцію, де Оскар, Барабаш і Більбонський відрами лигають коньяк і, попри це, все що треба розслідують)
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Через образ героя автор роздумує над взаємозв’язком людей з лінії фронту і тилу
«Те, що серед нас» і всередині нас: повсякденна містика Назарія Вівчарика
Коментарі
Дописати коментар