Покрова у Холодному Яру з думами про майбутнє

5 жовтня в Холодному Яру Історичний клуб „Холодний Яр” і його незмінний президент, письменник, журналіст та академік Роман Коваль, провели захід, який був продовженням святкування Покрови Пресвятої Богородиці. Плече організаторам підставили також Черкаський осередок „Пласту”, військово-патріотичний клуб „Бойові мурахи” та інші громадські організації.

А розпочався захід-вшанування з дивовижно глибокої пісні воїна, композитора, співака-філософа Василя-Живосила Лютого „У „Холоднім Яру”. В чистому, свіжому, наповненому холодноярськими пахощами і наснагою повітрі пливли думки про споконвічне – відступництво і самозречення, полохливість і звитягу, наповнюючи серця присутніх тихою журою і водночас вірою. Після цього одухотворення і було, так би мовити, деколонізовано меморіальну дошку на вході до Мотриного монастиря. Тепер вона повідомлятиме не про те, що його колись відвідував душитель свободи, вірний слуга царя „гєнєралісімус Суворов”, а про те, що тут молилися Григорій Сковорода, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, й інші наші достойники. Тут творив Тарас Шевченко. Тобто, як наголосив Роман Коваль, у серці України прибрали ще один маркер русского міра. Щоправда, сам маркер черниці досі ще промосковського монастиря дбайливо приховали. І це дуже промовистий факт, адже зберігають вони його не як музейний експонат…

І все ж, Роман Коваль переконаний: встановлення нової меморіальної дошки є провісником того, що монастир знову стане нашою обителлю, фортецею українського духу. От і освятив її настоятель храму на честь праведного Петра Багатостраждального Калнишевського, протоієрей Василь Циріль (ПЦУ). Здійснив цю почесну місію він разом з військовим капеланом, протоієреєм Володимиром Рідним.

Мені пощастило побувати на дуже багатьох урочистостях в Холодному Яру, та ще ніколи не було так добре і затишно. Цього разу захід вражав не масштабністю, не величезною кількістю людей і прапорів, а духовною спорідненістю учасників свята, можна сказати родинністю. Хоч на нього і прибуло декілька сотень людей, та більшість один одного знає давно. Бо хто з бувальців святкувань у Холодному Яру не зустрічав тут легендарного діда Карбалу, батько якого переховував повстанців, мандрівного козака Родослава, предки котрого боронили Конотоп, чи колоритного знавця холодної зброї, козака Зеленого з роду Йосипа Шевченка – молодшого брата нашого Пророка…

Усі були як одне ціле. Напевне тому, не виникало ніякої остороги з приводу того, що нам можуть завадити, спровокувати, прогнівити. І це давало відчуття спокою, дозволяло зосередитися на суті того, що відбувається, на виступах і на почуттях та роздумах, які вони викликали. А в серці теплим птахом мостилася думка Романа Коваля про те, що панотець Василь Циріль має стати ігуменом уже справді нашого Мотриного, чоловічого, козацького, військового монастиря. Присутні одностайно підтримали висловлене ним побажання вигуками „Дай, Боже!” і „Слава!”. Друг Роман тут таки прийняв Циріля в козаки історичного клубу „Холодний Яр”.

Опісля присутні перемістилися до могили сотника Івана Компанійця, щоби в його особі вшанувати пам’ять козаків і гайдамаків, які загинули за волю України. До речі, то саме він і зображений на новій пропам’ятній плиті. Тут промовляла Людмила Григорчук – начальниця відділу освіти Черкаської районної адміністрації. Виступив і головний меценат виготовлення пропам’ятної дошки, фермер з Чернігівщини Євген Чубук, який висловив думку, що кожен українець повинен хоча б раз у житті відвідати Холодний Яр – серце України.

А відомий журналіст Вахтанг Кіпіані, що прибув до Холодного Яру із зони бойових дій на Харківщині, говорив про те, як молох забуття нищив пам’ять українців. От і на території Мотриного монастиря поховані десятки повстанців, та виявлено лише могилу Компанійця. І так по всій Україні. У це важко повірити, проте на території США значно більше відомих могил вояків армії УНР. Тільки на цвинтарі Бавнд Брук їх 316. Пан Вахтанг наголошував на тому, що Путін насамперед воює за голови українців. Свідомі за його планом мають бути знищені, інші забудуть. Коли він виграє голови, виграє і територію. Тому московська церква, московський монастир, в якому і зараз не знайдеш української книжки, українська мова – все це елементи тієї війни, яку ми ще не виграли.

Василь Лютий і заслужений діяч мистецтв Володимир Гонський, як внесок у швидше повернення Мотриного монастиря до лона материнської церкви заспівали на могилі Компанійця дивовижний псалом-молитву до Пресвятої Богородиці часів Івана Мазепи.

Насамкінець громадський діяч і письменник, смілянин Анатолій Терещенко зачитав уривок зі своєї поеми „Довга дорога – коротка історія”.

З Мотриного монастиря козаки і козачки, за вже крилатим висловом Романа Коваля, перемістилися до Пантеона Героїв. До могили Героя України Георгія Тарасенка, пам’ятних знаків на честь інших наших звитяжців, а згодом і до пам’ятників кобзареві Тарасові Силенку та комбатові „Карпатської Січі” Олегові Куцину на хуторі Буда, лягли квіти.

Тут теж були пронизливі промови. Зокрема Берегиня Холодного Яру Леся Островська розповіла, як вона шукала місце для могили Фрайкора, котрий заповів поховати його в Холодному Яру. Молодий друг Гот з черкаської „Центурії” говорив про те, що існує лише один шлях до Перемоги – шлях боротьби. Побратим Олега Куцина, який незважаючи на поважний вік досі воює, розповідаючи про „Карпатську Січ”, наголосив, що коли вона відступала, то тільки вперед. А Роман Коваль оголосив цьогорічного лавреата Літературної премії імені Юрія Горліс-Горського. Ним став Юрій Юзич – дослідник Визвольного руху XX століття, голова Крайової пластової ради, козака Історичного клубу „Холодний Яр”. Узагалі, варто зауважити, що майже всі, хто промовляв цього дня в Холодному Яру були козаками або козачками цього шляхетного клубу, такого собі ордену активних українців-однодумців не байдужих історії. Бо лише людина, яка знає історію може творити майбутнє.

Присутнім за їхню патріотичну позицію подякував начальник управління агропромислового розвитку Черкаської районної адміністрації Петро Данилишин.

Завершилося надихаюче дійство молитвою за Україну біля храму на честь Калнишевського й освяченням зброї, що його традиційно провів панотець Василь Циріль. А тоді вже шановне товариство відпочило на території етнографічно-ресторанного комплексу „Дикий Хутір”, де також відбувся концерт. З великою програмою виступив згадуваний уже Василь Лютий разом з дружиною Осяйною, співала також Народна артистка України Світлана Мирвода і багато інших, зокрема маленький онук Богдана Легоняка Михайло.

Отака хронологія подій дивовижного, наповненого подіями і смислами дня 5 жовтня у Холодному Яру. Вона залишиться на світлинах, у записах виступів промовців. А в душах присутніх безумовно зостанеться думка Романа Коваля, про те, що Мотрин монастир мусить стати притулком постраждалих від війни ветеранів. Гості заходу рознесуть її насінням сподівання по Україні, і проросте вона не лише твердим переконанням у народі, а й чином. Як проросла паростками звитяга холодноярців, розвинулася згодом боротьбою УПА, самопожертвою нинішніх наших захисників у російсько-українській війні. Колись у Трахтемирові – козацькій резиденції, де обирали гетьманів і приймали іноземних послів – знаходилася найважливіша козацька святиня – Зарубинецький монастир. То був головний храм запорожців, при якому діяв шпиталь для старих і немічних козаків. Саме в ньому часто перебував Петро Сагайдачний, прийняв чернечий чин Юрій Хмельницький. Тепер від Трахтемирова залишилися самі спогади, давно нема і сліду від обителі. А в Холодному Яру відродився Мотрин монастир, який у давніші часи був чоловічим. То де ж іще, як не в цьому місці сили, до якого щороку ідуть по натхнення тисячі українців, мала би постати головна обитель наших зранених воїнів світла? Тут ті з них, що не мають родин і прихистку, або ті, які мають непоборне бажання послужити на старість уже не стільки Україні, скільки Богові, чекатимуть на перехід у Засвіти. Тут вони молитимуться за сходження благодаті на нашу землю, за краще майбутнє України і її народу, передаватимуть віру у Воскресіння рідної землі нащадкам, рятуватимуть навіть тих, хто втратив надію. Так буде!