Неймовірні «Арабески» Жадана

Дванадцять оповідань цієї збірки у підсумку утворюють химерний візерунок, окремі лінії якого переплітаються, підхоплюють одна одну і впізнають себе у взаємних відображеннях.

Щоправда, візерунок цей — не зовсім рослинний, хоча й рослинний також. Але передусім він складається з історій людей. Людей із різним минулим, зруйнованим сьогоденням і невідомим майбутнім, - пише Олександр Бойченко.

Оповідання справді неймовірні. Це міцно зшита збірка, як кулак. Все на одній ноті. Оповідання немов мають якусь ауру. Їх читаючи, бачиш все, що відбувається у Харкові чи іншому місті України в час війни.

Кожен герой живий в своїх діях, в своїх думках, кожен герой справжній. Саме ця справжність і правдивість робить книгу такою сильною. Ти віриш історіям з книги більше, ніж реальності. У цих історіях такий сильний зріз нашого часу, тут історії про війну, про чоловіків і жінок, про Харків, про нас з вами. Це історії нібито художні, але насправді вони дуже документальні. Після кожної історії хочеться видихнути, бо інколи тяжко. Але в війну інакше не буває. А ще після кожної історії хочеться дуже читати далі. Бо невже далі може бути щось сильніше? А виявляється може.

І хоч у всіх людей з оповідок є якесь-не-яке минуле, є зруйноване сьогодення, також є, хай примарне, майбутнє.

Книга Жадана – це здавалося б проста історія, яка може бути і у інших людей, не лише в цих, що в оповіданні, ця історія може бути у кожного, кожен щось подібне переживав, якщо не в військовій площині, то в цивільній. І цей зріз історій важливий вкрай. Це дає змогу зрозуміти наше життя набагато більше, ніж «Єдиний марафон» абощо. До речі, я б читав ці оповідки на «Єдиному марафоні», більше було б толку, розуміння того, що ми зараз переживаємо. Бо тут вам біль, тут безнадія, тут страх, а тут і новий промінчик нового життя, як от вагітність однієї з героїнь книги