Проклятий камінь Лозинського

Проклятий камінь - нова для мене книга. Повість, знайдена у діда на горищі. Скажу вам, крута історія.

Тут нема єкшину сучасних перестрілок, але тут безліч хвилюючих моментів. Мова смачна, сповнена давніх словечок, діалектів. Або взагалі це назви речей, які нині не використовуються. Але тут крута історія, справжня, самобутня.

По-суті, не варто сприймати це як древню неактуальну казку. Типу, жили колись козаки, було колись кріпацтво тощо. Були колись чумаки, опришки, нападали колись татари-поляки-москалі. А зараз? Фактично це потужний реалізм, книга як метафора з сучасного життя. Водночас, переносить у давні козацькі часи, які можемо порівняти з нинішнім часом. 

Є хлопчина, якого добряче побило життя, але він зумів і сам не згинути, і батька з полону врятувати.

Повість Лозинського належить до книжок, що читаються легко, з великим захопленням. Пригоди юнака із Кульчиць, його пошуки батька в турецькій неволі, зустрічі із запорожцями і постійний тягар відповідальності - канва, що тримає читача в постійній напрузі. Книжка подає чимало інформації про життя українського міщанства в XV-XVI ст.

Тут вам і інтрига дорогоцінного каменю, і відданість та лицарська відвага. Тут вам і пригоди і безліч описів рідних краєвидів. 

Раджу до прочитання, останнім часом мало справжніх книг потрапляє у руки, інколи здається, що вони пишуться, щоб бігом здати в друк. І тому буває історія стрибає, інколи тон оповідки йде нерівномірно.

Тут же все так рівномірно і атмосферно, що не хочеться, щоб книга закінчувалася. Попри те, що оповідь іде нібито ж від малого оповідача. Але цікаво, захопливо і динамічно. Тому раджу знайти прочитати. І там багато такого, що добре підходить на нинішній лад, щодо нашого політичного сьогодення. Часи йдуть, а дещо незмінне. 

До слова, стилістикою, духом чомусь нагадало книгу "Іскри гніву"...

Іскри гніву відписьменника з Донбасу

Сьоме попередження: алегорія на колективне сумління нації

 Також читайте книгу ПОТРИВОЖЕНЕ ЗЛО Вівчарика