1800 м над рівнем моря. ФОТО

Я забув скільки років Педро і з якого міста його мама, але я добре памятаю що він баск і його батько з Іспанії . Він пишається своїм походженням і не забуває повторювати це. У рубінові гори біля міста Елко штату Невада ми поїхали зранку, прихопивши двох друзів Педро. Кожен має своє коріння, і мені з Педро комфортно. Я ціную своє коріння, відчуваю себе українцем, кажу про це Педро і він розуміє і я йому цікавий, він не додумується називати мене зразу націоналістом, як це роблять озабочені в Україні, коли я кажу, що я патріот. Він теж патріот, хоч баск, а не чистий американець. Загалом з таким налаштування, в такій компанії комфортніше дивитися гори, бо гори люблять щирість, бо там співає душа. Ми зустрічаємо ковбоя і балакаємо з ним про життя. Ковбой бачить нас вперше і Педро щиро розпитує як справи в хлопця. Ковбой з цікавістю слухає мене як колись в Україні на конях їздили козаки. Ковбой припускає, що то були солдати. Він розуміє мене , а я розумію його, хоч ледь говорю по англійський. Рубінові гори зустрічають розрідження повітрям, запахом полину, карликовими деревцями, стадами корів, кіз і овець, дикими кіньми і птахами, що ширяють над нами. У обличчя дме вітер, небо таке низьке, що треба нахиляти голову. Я все думаю, що тварини їдять тут, адже трави мало, та педро каже, що це лише зараз, а навесні тут велика трава. Частина гір постраждала від пожежі, і вже 20 років там намагається відновитися природа. Тут є заповідник дикої природи, куди мене привозить педро після відвідин гір. До речі, з гір ми зїжджаємо до дороги і мені здається, що ми десь на краю світу, та педро добре знає шлях і привітно махає першій зустрічній машині. "Знайомі?"- запитую "Ні, каже, але ж треба привітати зустрічного водія". Ця чесність і приязність мені імпонує. В горах більше цінуєш життя загалом. Вже біля заповідника я доєднуюся до своєї групи і ми слухаємо інформацію про роботу адміністративного керуючого органу, про систему водопостачання, контрольоване спалювання чагарників, дивимося гірське джерело та озера з качками, а також територію, де була військова база, солдати якої охороняли емігрантів та поштові карети. А тепер там будиночок, який може стати героєм книг стівена Кінга.... Час у горах добряче впливає на все. Що мене вражає, так це скринька серед пустелі біля інформаційного стенду У скринці буклети про заповідник і їх можна брати охочим. Скринька акуратна, не розбита і має повно якісних буклетів І все ціле , не побите! Загалом фото тут годяться, щоб робити з них листівки і хоч я до цього був у Вашингтоні, але саме ці гори, це низьке небо з птахами і кущики, що борються за життя на бідній землі чимось заворожує найбільше. Ага і поки не забув. Невеличке поселення, яке ми проминули на шляху до гір, хоч і було безлюдним ( де ті люди ділись не знаю,) проте мало телефонну будку, як в матриці. Номер на будці був і я його записав. Може подзвоню потім у гори, погодьтеся це фантастика. Американська .Але я в ній був сьогодні.