Вівчарик: МЕДІА

  Польський інститут літератури пропонує долучитися до літературного конкурсу на правдиву історію «Українці в Польщі: історія порятунку», що документує досвід українців, які стали біженцями внаслідок війни в Україні і знайшли притулок у Польщі. Розповідь може мати жанр журнальної статті, щоденника, мемуарів, есе чи нарису, а також містити елементи різних жанрів. Узяти участь може кожен охочий від 16 років. Можна розповісти як про власний досвід, так і про досвід друзів. Формальні вимоги: оригінальний текст українською мовою, обсягом не більше 18 000 знаків із пробілами, надісланий у вигляді файлу з розширенням .rtf, .odt, .doc або .docx. Конкурс триває до 15 жовтня 2022 року. Кваліфікаційні етапи: – 10 фіналістів із числа авторів робіт, поданих до 15 липня 2022 року. – 10 фіналістів із числа авторів робіт, поданих від 16 липня 2022 року до 31 серпня 2022 р. – 10 фіналістів із числа авторів робіт, поданих від 1 вересня 2022 року до 15 жовтня 2022 ...

Світлана Миколаївна до війни жила з чоловіком у Харкові. Там їх і застала війна. Ховалося подружжя у підвалі багатоповерхівки. Проте одного дня, вийшовши з підвалу, потрапили під обстріл, унаслідок якого вона втратила ногу.  Жінку , яка стікала кров’ю, доправили до лікарні, де врятували лиш руку, але не ногу… Після цього страшного випадку пані Світлана з чоловіком виїхала з міста. Сьогодні вони живуть у Черкасах, намагаються дочекатися свого часу, щоб втрапити в чергу у соцзахист… – Були в Харкові довго, потім дружині відірвало внаслідок обстрілу «Градом» ногу. Лиш трохи вилікувалася і поїхали в Черкаси. Тут живе двоюрідна сестра. Вона лишила свою квартиру, а сама поїхала в село. Діти поїхали в західну Україну, потім в Польщу. Ми ж зволікали, не можна було й уявити, що таке станеться… Ми не чекали війни. А тепер руйнуються долі мільйонів через північного сусіда, який пре і пре, – зітхає чоловік Іван Іванович. Харків, українське місто з майже 1,5 млн людей, сьогод...

Ярослава приїхала з донькою з Харкова в Кам’янку з 5 березня. У Харкові сиділи в гуртожитку в Салтівському житловому масиві, який на початку повномасштабного вторгнення активно обстрілювали російські війська. Спілкуємося на території стадіону, де громадські організації саме надають допомогу переселенцям. – Мій чоловік, як комендант гуртожитку, намагався спершу розселити всіх дітей. Кого переселяли кудись в інше місце, кого відправляли на потяг. Врешті останніх діток на потяг посадив і тоді відправилися ми. По приїзді сюди він сказав, що повертається назад... А 24 березня загинув сам. Чому він повернувся? Бо багато викладачів і стареньких залишилися в гуртожитку, або десь по хатах. Він отримував гуманітарку, медикаменти і всім розвозив. І так одного дня він отримав допомогу, розвіз всім, а тоді повернувся до гуртожитку, вийшов з машини і прилетів снаряд від окупантів… – розповідає Ярослава. Сама Ярослава родом з Кам’янщини. У Харків поступила і там лишилася, прожила т...

  Катерина – молода мама. Вона з Лисянщини, але війна застала її в Умані, де вона жила останнім часом. Коли окупанти 24 лютого завдали удару і на території Уманщини, вона взяла дитину і повернулася в село на Лисянщину, там їй безпечніше. Проте маленькі діти вимагають певних потреб. Памперси, ліки, зокрема, «Еспумізан», дитячі суміші, – це сьогодні стало дефіцитом не лише в селі, а й на всій Лисянщині. – У нашому селі багато переселенців з дітками, з одного боку, ми допомагаємо чим можемо, плетемо сітки, збираємо продукти. А з іншого боку, маємо самі потреби ,які важко вирішити мамам з дітками. Це деякі ліки, дитяче харчування. Мені знайомі сказали про сайт «Співдія», де я зареєструвала свої потреби, – каже Катерина. Через два дні керівник співдія-хабу в Черкаській області Володимир Панченко привіз в Лисянку гуманітарну допомогу для Катерини. Долучається до роботи і Черкаський правозахисний центр, який пропонує також юридичні консультації. Тут можна отримати актуальну ін...

  50 продуктових наборів були спаковані і передані в Кам’янку переселенцям. Поряд з тим для діток-переселенців був проведений спортивно-оздоровчий захід за сприяння Черкаського правозахисного центру, ГО «Ветерани війни «Захисники України», міської влади міста та міністерства у справах ветеранів, яке представляє на Черкащині головний спеціаліст обласного відділу Василь Таванець, сам, до речі, ветеран російсько-української війни. – Звісно, насамперед ті, хто має бойовий досвід, повинні захищати Україну. Але не забувати і про цивільне населення. Наші військові, які проводять бойові дії, наприклад, у Херсоні, вони ж допомагають цивільному населенню. І ми тут на місцях повинні не забувати за людей, особливо переселенців. Є інколи розмови щодо того, яка позиція переселенців щодо війни, але ж люди з, можливо, не надто патріотичними поглядами є серед різних груп населення. Зараз не час до суперечок. Слід рятувати країну. І допомагати людям. У мене особисто живе родина з Запор...