Вівчарик: МЕДІА

 ​Українська громада в Данії — одна з наймолодших у Європі, це переважно перша генерація нашої діаспори. Попри це, українські активісти тут не лише зберігають національну ідентичність, а й виборюють підтримку України на найвищому політичному рівні. Про те, чим живе громада, як допомагає пораненим воїнам та з якими викликами російського впливу зіштовхується, розповіли очільники українського руху в Орхусі — Василь Гедз. ​Загалом у Данії сьогодні проживає близько 70 тисяч українців. Найбільшою та найактивнішою громадською організацією країни є «Ластівка», яка об'єднує 1500 українців, а членів в Орхусі - 200. І має власне «Радіо Ластівка». ​Очолює організацію Василь Гедз. За фахом він ветеринар, переїхав до Данії у 2013 році зі Львова. В Україні, у Житомирі, Василь має власний бізнес, який продовжує працювати попри ракетний удар, завданий російськими окупантами. ​Від збереження традицій до гуманітарного фронту ​Ідея створення організації виникла ще у 2012 році, аби зберегти українську ...

Сьогодні мали зустріч із данським фотографом Мадсом Ніссеном, і це був один із тих випадків, коли після розмови по-іншому дивишся на те, що взагалі означає «знімати людей».

У данському місті Орхус розпочався тижневий етап Скандинавсько-української програми з фотожурналістики 2026 – спільної ініціативи Північного журналістського центру (NJC) та Інституту регіональної преси та інформації (ІРМІ) у партнерстві з Данською школою медіа та журналістики (DMJX), за підтримки Ради міністрів Північних країн. Інтенсивний курс триває з 14 по 19 вересня. Програма спрямована на розвиток навичок фотожурналістики репортерів і фотографів, які працюють у регіональних, місцевих та гіперлокальних медіа України. Серед 14 учасників – журналісти з прифронтових, деокупованих та постраждалих від конфлікту регіонів. Детал і на сайті нсжу

 ​Краків — це місто, яке найкраще відчувається під час повільної прогулянки з камерою в руках, де кожен куток має свій особливий ритм та історію. ​Що потрапило в об'єктив: ​Легендарні кінні екіпажі: Ритмічний цокіт копит по старовинній бруківці Головного Ринку (Rynek Główny) — це головний звук Кракова. Вишукано прикрашені карети та коні створюють відчуття, ніби час на мить зупинився. ​Суконні ряди та сувенірні лавки: Серце площі (Sukiennice) та численні навколишні крамнички буквально сяють колоритом. Тут можна годинами роздивлятися яскраві вітрини: від вигадливих дерев'яних сувенірів і краківської кераміки до традиційних бурштинових прикрас. ​Атмосфера вуличного життя: Велична архітектура, теплі вогні кав'ярень і постійний рух роблять цю прогулянку неймовірно кінематографічною. ​Зняв коротке відео з цієї прогулянки — з тим самим цокотом копит, яскравими ятками та затишком вечірнього міста.

Зовні ратуша Орхуса вражає суворим функціоналізмом та норвезьким мармуром, але її головна краса прихована всередині. Це один із найвідоміших архітектурних об'єктів Данії, де холодна геометрія будівлі компенсується неймовірним затишком природного дерева. Чим особлива архітектура мерії: ​Магія дерев’яного оздоблення: Весь інтер'єр ратуші — від центрального холу до засідальних залів — викладений розкішними панелями з мокрого бука, дуба та тикового дерева. Вигнуті дерев'яні сходи й теплі відтінки створюють атмосферу, зовсім не схожу на типову чиновницьку будівлю. ​Легендарні творці: Будівлю звели у 1941 році видатні архітектори Арне Якобсен (Arne Jacobsen) та Ерік Меллер. Усі меблі всередині розробляв класик данського дизайну Ганс Вегнер. ​Вежа за бажанням містян: Початковий проєкт був без вежі, але жителі Орхуса наполягли, що мерія повинна мати впізнаваний силует. У результаті з'явилася 60-метрова ажурна конструкція з годинником. ​Ратуша має статус пам'ятки архітектури...

У серпні цього року я побував у Німеччині. Це лише друга моя поїздка за кордон. Уперше поїхав років двадцять тому. Тоді все було простіше, та й їхали ми, група журналістів, організовано. Відвідали Угорщину і Австрію. Нині ж іде війна з росією, загострилися стосунки і з іншими найближчими сусідами. Тож люди, які мандрують часто, розповідають про величезні черги на польському кордоні, про те, що очікувати на його перетин можна до 20 годин. Поміркувавши і оцінивши всі за та проти, вирішив летіти до Гамбурга літаком. Узагалі то метою поїздки був Любек, де живе мій армійський товариш. Але до цього міста літаки не літають…

Вийшов черговий, четвертий номер «Дзвону» за 2026 рік — одного з найстаріших українських літературно-мистецьких часописів, що видається у Львові ще з 1940-го. У ньому опубліковано моє оповідання «Пологи» .

За перші вісім місяців 2026 року бензинові автомобілі стали значно популярнішими серед імпортованих авто на Черкащині – їхня частка зросла з 48 до 59%, сформувавши майже три п’ятих усіх реєстрацій в регіоні – про це повідомляє RST.ua .

Провели навчання для працівників АЗС, щоб підготувати їх до дій у небезпечних та надзвичайних ситуаціях. Під час заняття відпрацьовували домедичну допомогу, говорили про особисту безпеку та виживання, розбирали алгоритми дій під час обстрілів і можливих повторних ударів. Такі знання допомагають швидше зорієнтуватися, правильно діяти та зберегти життя собі й тим, хто поруч. Навчаємо тому, що може знадобитися у найважчий момент.

Космач завжди вміє дивувати , але цього разу наша родинна мандрівка відкрила для нас справжню гуцульську перлину — етно-простір та музей «Бутинар» .

 День знань сьогодні особливий і надзвичайно хвилюючий. Здається, тільки нещодавно лунав найперший дзвоник у початковій школі, а сьогодні — ми вже крокуємо до 5 класу!

Із 1 вересня 2026 року оголошено конкурс на літературну премію, встановлену Шрамківською територіальною громадою (Черкащина) на пошану Михайла Масла (1918-1984), талановитого поета і вчителя з цих країв, члена Спілки письменників України, автора десяти поетичних збірок, очевидною художньою домінантою в яких стало мистецьке зображення сільського світу, краси природи, багатства рідної землі, невтомності й житейської мудрості селянина-хлібороба.

Французький серіал «Каламутні води» (у оригіналі — «Surface»), 2025 рік, усього шість серій — і жодної зайвої хвилини. Це той рідкісний випадок, коли короткий формат працює на користь історії: сценаристи не розтягують інтригу штучно, а дозволяють їй визрівати природно, серія за серією, аж до фінального одкровення.

Цими вихідними в Каневі вже вдруге пройшов гастрономічний фестиваль «Канівські наїдки» — свято української кухні, традицій і єднання громади. На відміну від торішньої події, яка проходила під дощем, цього разу учасників і гостей зустріла спека — але це не завадило масштабній та насиченій програмі.

  Цікава книга. Заплутаний сюжет, у якому до останніх сторінок не знаєш, що відбудеться далі. Інтрига справді тримає — постійно з’являються нові деталі, персонажі, зв’язки, і все це поступово складається в одну дивну, трохи абсурдну картину.

Донька давно мріяла про власного Пушина — того самого пухнастого сірого котика, якого всі впізнають з першого погляду. І от нарешті! Вирішили не просто принести іграшку додому, а розповісти цю історію у фотографіях.

Побував на відправному тренінгу програми — триденному інтенсиві з фотожурналістики та візуального сторітелінгу для української групи з чотирнадцяти медійників.

 Цього літа вдалося поринути в ритм торгівлі господарськими товарами глибше, ніж зазвичай, і на власному досвіді відчути, чим насправді живе покупець. Абсолютний фаворит сезону, який буквально «проходить» крізь руки щодня, — це скляна тара та кришки. ​Для когось літо — це відпочинок, а для українців — час закладати фундамент продовольчої безпеки. З року в рік, у найважчі часи, саме домашні закрутки залишаються тим самим надійним «антикризовим щитом». Скляна банка сьогодні — це не про минуле, це про стратегічний запас і спокій за завтрашній день.  Відео 

 ​Серпень потроху стишує оберти. Спека, яка ще тиждень тому здавалася нескінченною, непомітно відступає, залишаючи місце першому прохолодному подиху майбутньої осені. ​Щоб зловити цей момент переходу, вирвалися на декілька годин до лісу. Тут повітря зовсім інше — густе, настояне на соснових голках, сухій траві та спокої. Ліс зараз наче завмер у передчутті змін: сонце вже не пече, а м’яко підсвічує крони. ​Літо повільно йде

У нас дозріває неймовірна слива – Слива домашня, Prunus Domestica. Вона наповнює повітря солодким ароматом та радує око своїми соковитими плодами. Але для мене ця слива – не просто дерево.