Мадс Ніссен: "трикутник: об'єктив – розум – серце"

Сьогодні мали зустріч із данським фотографом Мадсом Ніссеном, і це був один із тих випадків, коли після розмови по-іншому дивишся на те, що взагалі означає «знімати людей».

Не просто натиснути на затвор

Ніссен переконаний: фотографія — це не фіксація моменту, а спосіб розповісти історію. І щоб історія вийшла правдивою, фотограф має налагодити зв'язок із героєм кадру. Іноді буквально — підійти ближче, ніж звично, але спершу запитати дозволу: чи не проти людина, щоб її сфотографували отак, зблизька.

За його словами, у процесі зйомки завжди працює своєрідний трикутник: об'єктив — розум — серце. Камера лише фіксує зображення, але саме на розум і серце глядача врешті впливає готове фото. Тому фотограф мусить тримати в голові обидва виміри — і раціональний, і емоційний — ще до того, як натисне кнопку.

Зйомки там, де небезпечно

Частина найсильніших історій Ніссена народилася в місцях, куди інші навіть не наважилися б поїхати, — наприклад, серед наркокартелів. Щоб знімати там, він особисто просив дозволу в керівників банд. За його словами, ключове — мати провідника: людину, яка вже має довіру у цьому середовищі, скажімо, кузена глави картелю. Якщо такий провідник є — двері відкриваються, і робота стає можливою.

Ще один принцип, якого він тримається, — не засуджувати людину, яку знімає. Він розповів історію про хлопчика, який на запитання «чим ти займаєшся» відповів, що вбиває за гроші. Замість обурення чи моралізаторства Ніссен запитав: «А чому ти вбиваєш?». Саме в цьому питанні — без осуду, з щирим бажанням зрозуміти — і народжується справжній кадр.

Гроші, час і терпіння

Такі проєкти рідко фінансуються самі собою — переважно це гранти, і Ніссен постійно шукає можливості отримати фінансування, щоб узагалі мати змогу поїхати й знімати.

Але є ще один ресурс, важливіший за гроші, — час. Заходячи в нову аудиторію чи спільноту, не можна одразу хапатися за камеру. Спершу люди мають звикнути до твоєї присутності, перестати «позувати» чи ніяковіти, — і лише тоді, коли увага до тебе згасає, можна починати фотографувати по-справжньому.

Мабуть, головний висновок із розмови з Мадсом Ніссеном: сильна документальна фотографія починається не з техніки, а з терпіння, довіри й щирого інтересу до людини по той бік об'єктива.