«Містика серед нас», — черкаський журналіст розповів, як робота впливає на творчість

У рамках другого Черкаського книжкового фестивалю місцевий журналіст, письменник Назарій Вівчарик презентував свою нову книгу — збірку оповідань «Те, що серед нас». Автор каже — чимало для своїх містичних історій бере із реального життя, зокрема, з робочих буднів, пише ВИЧЕРПНО

Минулого року Назарій презентував свою першу книгу «П’ятеро як один», в якій в дещо містичній формі описано історію п’ятьох друзів, що підтримують один одного протягом всього життя і не тільки. Під час сьогоднішньої зустрічі автор коротко розповів гостям заходу про символізм у назві книги та задум, який у неї вклав.

Щодо нової збірки, каже, вирішив не зраджувати улюбленому жанру.

- Я люблю містику, тому й збірка вийшла відповідна. Як журналіст я йшов до цього через свою професію, тому у цих творах багато життєвої правди. Були, наприклад, моменти, коли мене редактор відправляв шукати чупакабру, бо дзвонила якась жіночка з Корсуня і казала, що невідома істота погризла клітки. Я думаю, що після такої поїздки навіть у людей, у яких взагалі немає фантазії, залишаться якісь думки стосовно того, що ж там насправді було, — поділився автор.

Чупакабру, каже Назар, він тоді не знайшов, але тим не менше якісь думки лишилися, до цього додавалися ще якісь фантастичні та містичні моменти, і вони вилилися у підсумку в збірку. Так само з реального життя взято історії про розкопаний на Чигиринщині курган або знайдену в глибині лісу парасольку.

- В принципі містика — це своєрідна ширмочка, щось невловиме, як ті русалки, мавки чи домовички, про які йде мова у містичних творах, — зізнається автор. — Це все поверхневе, вона насправді лише прикриває всі наші реальні проблеми — соціальні, проблеми з несправедливістю. Скажімо, є ситуації, коли ти змушений писати матеріал про ДТП, де учасником є депутат чи якась інша відома людина, де люди мають бути покараними, але ці люди так і ходять на свободі. Це знову ж таки виливається у певну ідею.

Щодо форми книги — це збірка невеличких оповідань. Автор каже: все писалося «на одному нерві». До того ж, не мав сили, можливості і потреби писати щось більше, розлогіше. Тому вийшло саме так.

- Кожному твору притаманні риси різних жанрів. Але загалом усе це — містика, містика, яка є серед нас. Зізнайтеся, більшість із нас, забувши щось вдома, повертається і дивиться у дзеркало, а йдучи порибалити, поглядає на річку, чи не ховається там русалка чи водяник, — говорить автор. — Це фольклор, міфологія, це те, без чого не було б України і українців, і це відсікати просто так не можна. З одного боку воно, можливо, додає легкості, ніби як казка до дорослих, а з іншого боку це важко, тому що так чи інакше я порушую ще й питання несправедливості, які бачу в роботі. Часом до нас приходять читачі і кажуть «Тільки ви можете допомогти». А я не можу допомогти, бо я лише журналіст. Тим не менш, воно засідає у душі і щоб це все не тримати в собі, я вилив його у збірку.

При цьому Назарій додає: містики в реальному житті насправді більш ніж достатньо, варто тільки  роззирнутися довкола:

- Днями мені поставили запитання, яке рано чи пізно чує кожен письменник. Цій людині було не цікаво, яка мораль, що я вкладаю у книгу, як я будую твори. Цікавило його лише одне — що ж я курю, що отак от пишу — про русалок, домовичків, вихід одного з героїв у астрал і таке інше. Насправді я не курю, дійсно дуже допомагає журналістика. Це ті ж теми про тюрму під Черкасами, психіатричну лікарню у Смілі. Доводиться у робочих цілях відвідувати неприємні місця, спілкуватися з надломленими людьми.

Загалом, творчість для нього — це своєрідний спосіб відволіктися, відпочити від роботи, — говорить письменник, через містичне порушити якісь реальні, буденні і водночас актуальні проблеми.

До слова, на зібрані від продажу книги кошти Назарій вирішив зробити подарунок для черкаського музею «Кобзаря». Як розповіла під час презентації представниця музею, тепер заклад матиме подаровану ним картину.

Так сталося, що одночасно із книгою Назарія Вівчарика видавництво «Мандрівець» опублікувало ще одну збірку схожих за тематикою оповідань «Шепіт сосен». Її автором є тернопільський письменник Ігор Антонюк. Він історик за освітою і багато працює з дітьми. Теми, каже він, теж бере із реального життя — десь почута історія, легенда, певна ситуація. А поштовхом для написання одного з оповідань став рядок із пісні гурту «Океан Ельзи».