Vladimir Kuznetsov: Свині такі свині, Або «У пошуках сплетерпанку»

Сплетер, як виявляється, - жанр зовсім не простий. Можливо англомовна дефініція не надає українському читачеві повного сприйняття особливості жанру, тож, я б для початку застосовував синонім – екстремальний горор. Література жахів у своєму піковому, найбільш загостреному прояві.

І ось тут виявляється, що той екстремум – у всіх свій, різний. Насправді, це, перш за все, питання звички автора. Для когось це жорстоке вбивство, для когось – жорстокі тортури. Для когось – спотворена психіка літературного героя. У кожного своя морально-естетична межа, яку він встановлює і якої, якщо вже узявсь писати сплетерпанк, повинен перетнути. Перш за все – для себе самого.

Тож, перше і загальне враження від збірки: моральна планка українських авторів трохи вища, аніж у англомовних апологетів жанру. Для цього не потрібно навіть бути знавцем жанру – треба лише прочитати вступну статтю «Що таке сплетерпанк?» від Максима Декера.

Тому, цю рецензію я зроблю у вигляді такого собі топа, в якому розставлю оповідання збірки по ранжиру – починаючи з тих, де екстремальний горор присутній лише номінально до тих, де він розкритий у всій брудній та огидній своїй «красі». Цей розподіл ніяк не стосується загальної якості оповідань, щодо якої я буду робити окремі ремарки.

Тож,.. поїхали!

Свині не люди, Оксана Бондаренко
Історія помсти, зроблена на стику маніяк-трилеру з магічним реалізмом. В цілому, оповідання залишає скоріше світле та тепле відчуття, де негативна сторона (зґвалтування) сприймається скоріше як прикра випадковість, яка стараннями Вищих Сил цілком виправляється у фіналі. Єдине вбивство оповідання (гоміцид, свиней не рахуємо) зображено чистим і справедливим, ґвалт взагалі залишений «між рядків».

Різник, Назарій Вивчарик
Досвід журналіста для Назарія – це водночас і плюс, і мінус оповідання. З одного боку, він доволі яскраво зображує криміналізовану владу типового провінційного містечка, з іншого, понуривши у цей опис, він лишає замало місця для, власне, сплетеру. Сцени вбивств доволі короткі і естетики насильства, хоч і більше, ніж у Оксани Бондаренко, але вона, як і в «Свині не люди» - цілком вторинна. Насправді ми маємо скорочену українізовану синтез-версію фільмів «Майор» та «Дурак» російського режисера Бикова. Тільки от у Бикова екстриму (особливо в «Майорі») куди більше буде).

Тут я хочу зробити маленьку ремарку, по тут сягнув певної «лінії розмежування». Одна з особливостей екстремального горору, як на мене – це антигерой. Персонаж, який не має морального (та будь якого) права робити те, що робить. Героїня Оксани Бондаренко –цілком позитивна, Назарія Вівчарика – має подвійне моральне виправдання (рятує доньку і вбиває злочинців). У подальшому списку позитивних героїв вже не буде. Будуть лише жертви і вбивці. І, суто з позиції стандартів жанру - це добре.

Знаряддя, Володимир Кузнецов
Писати критику на самого себе – це щось на кшталт онанізму. Тож, буду стислий і фактологічний. Антигерої є, бруд є, але естетика насильства і самі сцени його навряд можна назвати екстремальними. Несподівано, з моєю любов’ю до герметичних історій, вийшло щось по типу «Огидної вісімки». І сплетеру тут майже стільки ж, скільки у пана Квентіна.

Бодун, Василь Лавер
Василь забахав такий собі чорний анекдот під гаслом «От до чого призводить пияцтво». Тим не менш, єдиним недоліком оповідання я вважаю його об’єм. «Більше кривавих подробиць!» - так і хотілося гукнути. Насправді, я чекав більш несподіваного твісту, але в цілому, оповідання ставить чіткі цілі і чітко їх досягає. Антигерой поневолі, чорна іронія і та сама естетика огиди, не тільки з розчленуванням, але і з майстерним переданням відчуття ранкової алкогольної інтоксикації. Як на мене, це перше в моєму списку оповідання, що безумовно відповідає вимогам жанру.

Священні мощі, Ксенія Формос
Єдине антиклерикальне оповідання збірки. Також, перша в списку історія, розказана з позиції жертви. І як на мене, іронічно-відсторонений тон, якого тримається авторка, дещо заважає сприйняттю. В «Бодуні» іронія суто авторська, а герой, навпаки, стиснутий в шокуючих, екстремальних обставинах – і читач це чітко відчуває. У «Священних мощах» сама героїня іронізує з навколишнього, від чого здається, що вона це все в інстаграмі постить, типу: «гарна руда дівчина із зеленими очима весь час сидить з зосередженістю індуса на битому склі». Та і проситься: «Лайк, якщо згодні!», і коментарі: «Супер, дівчинко, сексі!». Хоча може то я вже прискіпаюся.
Але в цілому за ознаками жанру оповідання на рівних розділяє позиції «Бодуна», програючи хіба що атмосферою.

Безсоння, Сергій Рафальський
Дуже круте «біфокальне» оповідання, що розкриває події з позиції маніяка і жертви. Власне, екстремальної жорстокості тут не так вже й багато, але тут лякає сам підхід. Тортури позбавленням сну – це моторошно і жахливо, особливо враховуючи «погляд з іншого боку», що робить картинку насправді об’ємною. Божевільний антигерої, зламана жертва – все круто. На мою думку – краще оповідання збірки, хоча і не таке сплетерне, як ті, що йдуть далі у списку.

Ягідка на іменинному торті , Анастасія Трачук
Ще одна маніяк-історія, але тут аж три фокальних персонажа, добре розкритих, характерних, емоційних. І тут вже навіть трохи Босхом віє, його «естетикою огидного». Але трилер є трилер і попри відповідності вимогам сплетеру оповіданню бракує того самого саспенсу, зрощування напруги, що власне і робить трилер – трилером. Але причина, як на мене, в стислих об’ємах – впевнений Анастасія змогла б розкрити тему, бо навіть у існуючому варіанті «Ягідка» вийшла моторошною та тривожною.

Кістяний дім, Олег Стецюк
Кривава дебня у гротескно-карикатурному зображенні. У сплетеру може бути дві іпостасі: гіпер-реалістична та доведена до абсурду. «Кістяний дім» - це другий випадок. Страшний полковник, що жере власних ненароджених дітей, бо оцінив корисність людського м’яса під час голодомору. Яскраво, огидно, гіпертрофовано – все за канонами. Ну і морально-філософський слід між рядків також присутній.

Легіон, Юлія Андрієнко
Культи і демони, нарешті. Ритуальне насильство і релігійне божевілля – чи не найкращій фундамент для сплетеру? Огида, жах і безпомічність, атмосфера безумства, разом з брутальністю описів – без сумніву, сильні сторони тексту.

Поїхали з нами, Євген Товстоног
Український погляд на жанрову низку «Пагорбів», «Бензопили» та «Повороту не туди», що через обмеження форми балансує між сплетером та слешером. З витівкою, талановито, бадьоро. Хіба що, трохи бракує сюжетної інтриги.

Гроші, мізки і людина зі свинячою головою, Галина Закидальска
Гротеск і божевілля зведені в абсолют. Босх та Брейгель Старший стоять на повний зріст, обійнявшись та по-батьківськи посміхаючись. Відморожено-наївна історія, позбавлена моральних обмежень, нездоровий сюрреалістичний гумор комедії абсурду на тлі такого собі пританцьовуючого скаженого гуро. Логіка смиренно поступається символізму.

Тріск хребців, Максим Деккер
Оповідання відкриває збірку, одразу налаштовуючи читача на правильний настрій. Здається, автор намагавсь умістити в оповідання всі ознаки жанру з власної передмови. Воно і справді так – майже під кожним пунктом можна розмістити цитату з «Тріску». Тут і збочений секс, і ультра-жорстокість, і брудний-брудний навколишній світ, бед-тріпи та безодня божевілля, вседозволеність влади та деградація моральних цінностей суспільства. Все по заповітам «отців» жанру. Не скажу що це найкраще оповідання збірки, але без сумніву – найсплетеровіша.

У кожного своя міра екстриму. Хтось встановлює її по прочитаним книжкам та переглянутим фільмам, а хтось – по власним фобіям та сумному досвіду. Чи вдалася ця збірка? Певне що вдалася. Оповідання дійсно різні – за стилем, за прийомами, за поглядами авторів. Кожен читач віднайде собі щось резонуюче (Боже збав сказати «близьке»!), щось що його налякає, збентежить, змусить думати, співчувати. Бруд, жах, огида – характерні ознаки сплетеру. Але за ними – естетика виродливого, символізм та адреналін.

Читайте «Свиней», якщо ще не почали. І хай все те страшне лишається вам тільки на сторінках книжок.

#Свині
Фензін "Підвал"
*взято з фейсбук-сторінки Володимира