«Етернавт»: повільний апокаліпсис, який або зачепить, або виснажить

Серіал Етернавт — з тих, що збирають діаметрально протилежні відгуки. Для когось він нудний і депресивний, для інших — дуже сильний і атмосферний. І правда, як це часто буває, десь посередині.

Історія починається майже буденно — літня ніч, і раптом із неба починає сипати сніг. Але цей сніг смертельний: кожен, хто потрапляє під нього, гине. Виживають лише ті, хто встигає сховатися в будинках. Місто за лічені години перетворюється на зону тиші й страху — вулиці вкриті тілами, зв’язок зникає, а люди опиняються в пастці невідомості.

 

У центрі сюжету — Хуан Сальво, звичайний чоловік, який намагається знайти свою родину і зрозуміти, що відбувається. Разом із невеликою групою він бореться за виживання, але поступово стає зрозуміло: це не природна катастрофа, а лише початок. Попереду — щось значно страшніше. І так, згодом з’являються вони — дивні істоти, схожі на жуків, що лише підсилюють відчуття чужого і ворожого світу.

Серіал створений за мотивами культового аргентинського графічного роману Етернавт авторства Ектор Герман Естерхельд та художника Франсіско Солано Лопес. І це відчувається — історія має глибоке підґрунтя, зокрема політичне.

На фоні фантастики тут читається значно більше: ізоляція, страх, недовіра, поведінка людей у кризі. Герой переживає флешбеки війни, і ці сцени додають ще одного виміру — травми, яка нікуди не зникає. У певні моменти серіал навіть перегукується з сучасною реальністю: блекаути, невизначеність, постійна напруга.

Втім, темп — це те, що може відштовхнути. Оповідь розвивається неквапливо, іноді навіть занадто. Складається враження, що творців більше цікавлять взаємини між героями, ніж сам екшен чи відповіді на запитання. Для когось це плюс — більше психології. Для когось — мінус, бо хочеться динаміки.

Цікаво, що фінал першого сезону символічно повертає нас до початку — до того самого картярського столу. Наче натяк: усе це могло бути циклом, або ж історія тільки починається.

Окремо варто відзначити візуальну частину — вона справді сильна. Атмосфера порожнього міста, сніг посеред літа, тривожні кольори — усе працює на відчуття безвиході. Помітно, що у створенні ефектів використовували сучасні технології, зокрема й елементи штучного інтелекту.

Але головне, що лишається після перегляду — не сюжет, а відчуття. Серіал добре показує, як у стресових, ненормальних умовах люди поводяться зовсім не так, як очікуєш. І особливо боляче, коли це стосується знайомих або близьких.

«Етернавт» — це не легкий серіал і точно не для всіх. Він повільний, місцями важкий і тривожний. Але це історія не стільки про апокаліпсис, скільки про людей — і про те, що з нами стається, коли звичний світ зникає.