Ідеальний детектив з крутою атмосферою і лиш маленьким нюансом

Гостя проти ночі, – книга Гізер Ґуденкауф. Це детектив і жахи. Більше 50% читачів поставили цьому роману найвищу оцінку на Amazon. Від цієї книжки так і віє ностальгічною атмосферою детективів нульових. То про що історія?

2000 рік. Уночі в Бердені хтось застрелив подружжя Дойлів у їхньому власному будинку. Тієї ж ночі тринадцятирічна Беккі Ален безслідно зникла Так Джозі Дойл одразу втратила і батьків, і найкращу подругу. Наші дні. Вайлі Ларк приїздить до Бердену, щоб у порожньому, рипучому будинку на безлюдній фермі завершити роботу над своєю книжкою, і знаходить примерзлу до землі дитину на передньому дворі, а пізніше — і бідолашну матусю, посеред дороги, з обвитими дротом ногами. Хто вона і від кого втікає разом зі своїм дитям? І чи можуть утікачі довіряти Вайлі? – такий опис книги на обкладинці.

Насправді історія крута. Книга вражає і захоплює. Детектив порівняно невеликий, але ти не можеш відірватися від нього. Це просто бомба. Плюс те, що згадувалося на початку, оця атмосфера справжнього детективу давніших років. Поряд з тим маємо мало не жахи, коли невідомо хто вбиває родину, потім невідомо хто знущається з дитини і жінки. Хто ж це? Про що мова? Інтрига триває до самого кінця і це круто. А водночас і дуже-дуже моторошно. І напочатку історія так захоплює, все виписано так ідеально, без води, без зайвих епізодів, що в кінці практично можна не помітити і не зашпортатися об деякі нюанси і деталі. Та можемо на це закрити очі. Майже вся книга суперовий детектив, з інтригою, з атмосферою, з купою тривожних моментів, коли нерви геть ні к чорту, А пару нюансів в кінці, як от нерозкрита тема закритого в сараї випадкового чувака, то вже деталі. Та й син-гей, наприкінці трохи дивує. Бо складається враження, що ця деталь для кінцівки просто була дописана для того, щоб отримати грант на підтримку в певних організаціях секс-меншин. Щодо всього іншого – суперово!

Я хочу ще більше детективів від цієї пані.

Саме таких, де ти на початку і до середини книги взагалі ніфіга не розумієш, хто ж власне винен, хто ж причетний до того чи іншого злочину. А лиш потім починаєш хоч приблизно підставляти кандидатури на роль злочинців.

Раджу до прочитання темними зимовими вечорами, хоча потім можете боятися темряви.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Вікторія Михайлюк-Врачинська про книгу Вівчарика: "Я отримала відповіді на деякі питання, які тривожили мене останні два роки" 

Volodymyr Minin: Момотов – алегорія на колективне сумління нації: потужний досвід та об’єктивність суджень, до певного критичного моменту переобтяжені лінощами й пасивністю

Oleksandr Ovsyanyk: у мене,дорослого дядька,наверталися сльози на очах 

Переселенці в літературі