Герої Крут поховані і на Черкащині (ФОТО)

У День пам’яті Героїв Крут 29 січня на кладовище села Старосілля, що у Городищенському районі, прийшли небайдужі місцеві жителі, а також активісти Руху з Черкас і Сміли, представники громадської організації „Територія Гідності” зі Сміли, тощо.

Зібралися не просто так. Річ у тім що на цьому кладовищі поховані три невідомі юнаки, які разом зі своїми побратимами, переважно студентами і гімназистами Києва, зупинили на чотири дні більшовицьку московську орду біля невеликої станції Крути у січні 1918 року. Цим вони не лише дали змогу владі УНР підписати мирний договір з Німеччиною, що фактично означало визнання незалежності тогочасної України, а й сколихнули, пробудили Україну.

Як розповіла присутнім завідувачка музею історії села Старосілля Галина Галенко, за переказами старосільчан невдовзі після бою під Крутами через греблю місцевого ставка до села підводою заїхав нетутешній чоловік. Він віз трьох молодих парубків, вкритих смертельними ранами. Серед них був і його син. Однак, вже у Старосіллі юнаки померли. Тому він вирішив їх тут поховати. Місцева жителька Шарківна допомогла померлих обмити і перевдягти. Вона із згорьованим чоловіком і поховала безіменних героїв. А чоловік відразу поїхав. Так і залишилися ці українські козаки в пам’яті місцевих жителів просто крутянами.

І лише декілька років тому могилки освятили і відправили по героях панахиду. З ініціативи громадського об’єднання „Воля XXI” на могилах було встановлено великі хрести. До речі, пані Галина повідомила, що один із городищан Валентин Отаманський, який теж брав участь у бою під Крутами, вижив. Він був репресований, але згодом, після смерті Сталіна, навіть викладав у Харківському медичному університеті. Помер у 1964 році. А ще одного героя Крут з Городищини Олександра Поповича радянська влада розстріляла 1930 року.

Як завжди на панахиді по полеглих була і Людмила Удовик. Це саме їй передала естафету догляду за могилами крутян Людмила Старіченко, яка доглядала за ними після Шарківни. Адже поруч із ними похована мати Удовик Соломія Лисак і двоюрідна сестра Марія Сидоренко. „Коли приходитимеш до родичів, не забудь і на могилки тих дітей щось покласти, – напучувала перед смертю Людмилу Удовик Людмила Старіченко, – адже до них ні мати, ні родичі не прийдуть…”.

Та цього року на могили героїв прийшли десятки українців. Вони запалили поминальні свічки, помолилися за їхні душі. Громадянську панахиду провів протоієрей місцевого храму Івана Предтечі Української православної церкви Київського Патріархату (УАПЦ) Василь Плешинець. Присутні схили у жалобі державні синьо-жовті прапори.

Незважаючи на сумний привід, на душі було урочисто і світло, адже недаремно загинули ці юнаки. Незалежна Україна, за яку вони віддали своє молоде життя, є і буде. Тож незважаючи на те, що не всі з присутніх є політичними однодумцями, на могилі героїв вони знайшли спільну мову і спільно пом’янули полеглих. І їхні виступили не суперечили один одному, а лише доповнювали.

– Сьогодні такий День, що хочеться душею пригорнутися до тих, які жертвували собою у всі часи, – говорила письменниця, депутат обласної ради Валентина Коваленко. – Ми вшановуємо цих невідомих нам юнаків за їхню одержиму, жертовну боротьбу за незалежність України. І зараз Україна у вогні, бо, як і тоді, Російська імперія намагається задушити український патріотизм. І знову на війну першими пішли просто з Майдану наймолодші.

– Ми не повинні забувати хто ми, пам’ятати усіх своїх героїв, – наголосив представник ГО „Територія Гідності” Станіслав Голубець. – Ми повинні завершити те, за що боролися вони. Коли на місцях буде українська влада, вона буде і в Києві. Тільки тоді патріотів України не нищитимуть.

– Я щасливий, що мені разом з Назаром Обідзінським довелося докласти зусиль до встановлення хрестів на могилах оцих крутян, – зазначив письменник і колишній народний депутат України Леонід Даценко. Він також подякував мешканцям Старосілля за те, що вони зберегли для нащадків пам’ять про невідомих героїв і закликав українців об’єднуватися. А ще прочитав пристрасного вірша про нинішню війну на сході України.

Закінчилася зустріч виконанням українського славня. І це саме той випадок, коли він був надзвичайно доречним. Мабуть тому звучав дуже щиро і проникливо.