Відкрилася виставка черкащанина, що сидів в таборах з Солженіциним та закопував рукописи на городі

У черкаському музеї «Кобзаря» презентували виставку про письменника Андрія Хименка (творчий псевдонім – Андрій Химко). На долю уродженця села Адамівка Чигиринського району випало немало поневірянь: голод, арешт за патріотичні твори, заслання на північ Росії. Вже на старість Андрій Хименко повернувся у рідні Черкаси. 27 липня йому б могло виповнитися 95 років…

По собі цей незламний черкащанин залишив багато творів. Це і історичні твори, і вірші. Одні вже надруковані, а інші – ще ні. Поміж книгами на виставці можна побачити речі, що оточували письменника за життя: вишита сорочка, друкарська машинка, портсигар, попільничка, папка з рукописами, машинописи.

– Завдяки старанням Андрія Івановича, його родичів та друзів рукописи та книги збереглися. Деякі свої рукописи, щоб заховати від тодішньої тоталітарної системи, він був змушений закопувати у банці на городі. За його життя вийшла друком лише одна книга. Зараз, звісно, вже більше, – зауважує науковий співробітник музею «Кобзаря» Діана Вівчарик.

Цінним експонатом на виставці є фото часів заслання, де показано, як в таборі арештанти відзначали Різдво. Бідний стіл говорить промовистіше, ніж книги.

Присутня на виставці творів батька Лариса Хименко пригадує тодішнє життя. Каже, звісно було нелегко, бо батько був постійно під наглядом.

 – Приходили, перевіряли батькові папери, багато вилучали. Повернули вже за незалежності. Щодо характеру тата, то по життю він був і веселим, і строгим, і вимогливим. Любив Україну. Основне в його книгах – це історія. Мені найцікавіше читати книгу «У пазурах вампіра», бо це автобіографічний твір, який розповідає безпосередньо про те, що пережив тато. Практично готова і друга частина цієї автобіографічної трилогії. Та щоб її видати, потрібні кошти, – зауважує Лариса Хименко.

Пригадує письменника і журналіст Олександр Вівчарик. Свого часу, під час навчання в університеті йому довелося рік орендувати кімнату в будинку Андрія Хименка.

– Це була надзвичайно гостинна, цікава, весела людина. Його твори переважно написані на основі його життєвого досвіду. В нього було багато друзів, незважаючи на те, що його другом бути було нелегко. Бо це означало, що людина автоматично ставала «неблагонадійною». Мені було цікаво почитати ті уривки, які він давав мені. Він писав про нашу історію, він зустрічався з Василем Симоненком, з Рильським. Він розповідав про цих людей, – говорить Олександр Вівчарик. – Вже потім я дізнався, що Андрій Іванович сидів у таборах разом з Солженіциним, навіть принцом Ірану.

Науковець Діана Вівчарик зазначає: щороку патріотична громадськість міста клопочеться за перейменування вулиці Пролетарської, на якій жив письменник, його іменем, та це й досі не зроблено.