ВІДГУК від Alison Havrylchenko

Свого часу пообіцяла написати відгук на книгу «П’ятеро як один». Якщо вона мені сподобається. Nazarii Vivcharyk, ось мій відгук))
Повість «П’ятеро як один», написана знаним журналістом Назарієм Вівчариком, є своєрідною одою на честь чоловічої дружби, вірності та мужності. Головний герой Олексій Моноліт – один із п’ятьох друзів у повісті. Олексій має, здається, всі позитивні риси, він добрий і водночас добре б’ється (боксер!), намагається рятувати постраждалих, а зрештою – стає ще сильнішим.

Незважаючи на те, що друзів п’ятеро, саме Олексій тут – центральна постать, яка запам’ятовується найбільше. І це зрозуміло, адже повість не роман. Про це варто пам’ятати, беручи книжку до рук уперше, аби не було несправджених очікувань у тих, хто звик до романної форми. «П’ятеро як один» не велична форма. Якщо однією з ознак роману є докладне розкриття життєвих доль багатьох героїв протягом тривалого часу, то повість має більш розмиті жанрові межі, а ще вона дуже тісно пов’язана з роздумами. У книжці «П’ятеро як один» проглядаються певні роздуми, хоча ще більше в ній бійок.

Оповідь у книжці ведеться від першої особи («я»), тобто від Олексія. Лише на початку та наприкінці повісті автор змінює ракурс, надаючи можливість побачити Моноліта збоку, а не «зсередини». Водночас не можна сказати, що інші герої непомітні: у декого «волосся кольору сечі», в декого «на всю спину чиєюсь рукою вималювана “Свята вечеря”». Проте в цьому випадку вони створені для Олексія, а не з Олексієм; вони, наче дзеркала, відображають його, наповнюють силою, роблять більш досвідченим. Коли Моноліт досягає чергового «рівня», дорослішає, друг, наставник або інший знайомий щезає (гине, віддаляється), і читач бачить розвиток лише Олексія. Це мимоволі скидається на комп’ютерну гру (повість, до речі, могла би стати чудовим сценарієм для неї).

Відчувається й те, що автор – журналіст. Один із персонажів – також кореспондент, а деякі події у повісті нагадають про такі новини, як, наприклад, загибель молодшого сина Януковича на Байкалі, коли під машиною тріснула крига водоймища. Не оминає Назарій Вівчарик і теми АТО на Донбасі. Парадокс, але кажуть: журналістика водночас і допомагає, і заважає, коли кореспондент вирішує написати художній твір. Час покаже, чи заважатиме фах у майбутньому, а поки що маємо цікаву історію молодого автора, яка здатна розважити читача.

Підсумовуючи: повість «П’ятеро як один» є чоловічою прозою з «перчинкою». Завдяки тому, що в ній безліч бійок і роздумів та спогадів, вона трохи нагадує «Бійцівський клуб» Чака Поланіка, де Тайлер каже: «Насправді ми не помремо». І дійсно: герої у книжці «П’ятеро як один» насправді не помирають.