Чигиринська громада об’єднує 25 населених пунктів: з прихистком для ВПО, з хабом для захисників, із волонтерами

Доїхати в Чигиринську громаду нелегко. Не тому, що вона розташована на краю області і межує з Кіровоградською- і з боку того ж Кіровограда, і від Черкас туди ведуть погані дороги. Місцеві кажуть, що це насправді є своєрідним абсурдом, адже це історичний край, тут безліч місць, які відсилають до часів Козаччини і не лише. Тож туристи сюди їдуть, і дороги були б визначальними.

Заради справедливості – дороги до Чигирина якраз збиралися ремонтувати в 2022 році, але через повномасштабне вторгнення все зірвалося.

Чигирин – центр громади. Це колишня гетьманська столиця. Історія Чигирина тісно пов'язана з одним із етапів формування української державності – Українською козацькою державою та її творцем Богданом Хмельницьким. У самому Чигирині є музей археології, бастіон Дорошенка, музей Богдана Хмельницького та його гетьманська резиденція, яка є окрасою міста.

Як живе Чигиринська громада, як на бюджет вплинула втрата ПДФО, де тут живуть ВПО та що з безпекою, зокрема укриттями? Про це в матеріалі.

Чигиринщина – прихисток для ВПО

З початку повномасштабного вторгнення громада прийняла більше 15 тисяч ВПО. Нині тут проживає близько 2 тисяч переселенців.

Територіальна громада Чигирина відзначається своєю унікальністю серед інших громад Черкащини. Під час пандемії коронавірусу вона здобула перемогу у конкурсі проєктів «Волонтерство в громаді», організованому програмою "U-LEAD з Європою". Її ініціатива "Епідемія ДОБРА" передбачала навчання волонтерів, які допомагали вразливим членам громади. З початку повномасштабного вторгнення ці знання та навички допомогли волонтерам організувати роботу з прийому ВПО.

Наприклад, у Чигирині у приміщенні Вільного простору для дітей, дорослих та молоді «ХАТ-ХАБ» діяв центр розвитку. Його швидко перепрофілювали під житло, тимчасовий притулок. Будівля розташована у мікрорайоні «Новий Чигирин». У 2022 році тут у будиночку  проживало до 20 переселенців. Нині ж в «ХАТа-ХАБі» продовжують проходити різні творчі заходи і формується колектив, до якого залучені ВПО з різних областей України.

Директорка благодійної організації «Фонд розвитку Чигиринщини», на базі якої працює «ХАТА-ХАБ», Діна Глазунова розповідає, що у приміщенні колишнього кафе нині діє Вільний простір «ХАТА-ХАБ». Цьогоріч цій ініціативі виповниться шість років.

Пані Діна показує приміщення: окремо кімната з матрацами, кухня, ванна кімната з пральною машинкою, де досі можуть прати речі переселенці, є перукарня, ігровий куточок. Велика кімната для занять. Сьогодні тут активно працюють курси, гуртки.

Любов Іванівна Голубєва з Лисичанська. До цього евакуйовувалася в Хмельницький. Каже, що там не вдалося осісти, тоді подруга покликала в Черкаси. Але дорогою з’ясувалося, що орендувати квартиру можна і в Чигирині неподалік обласного центру.

– Для пенсіонерів тут дуже добре, ми орендували з чоловіком квартиру. Син працює у Львові, невістка в Києві. Все влаштовує, хоча, звісно, хочеться додому. Загалом, пригадую, ми мали 15 хвилин на збори. Спершу їхали до залізничної станції Золотарівка, а тоді потягом на Харківщину, звідти в Хмельницький. Тут долучаюся і до роботи в «ХАТі-ХАБ» - знаходимо тканину, я шию сумки, ось дівчата з ними ходять, – показує Любов Іванівна.

У Чигирині живе нині Тетяна Романова з Харкова. Переїхала сюди ще в березні 2022 року з чоловіком і маленькою дитиною. Переїхали в Чигирин, бо тут є родичі чоловіка. Спершу жили в мікрорайоні, де розташований вільний простір «ХАТА-ХАБ». Каже, дуже було добре перебувати з малечою в вільному просторі серед своїх, дитина ліпила, вирізала чи малювала. Однак у цьому мікрорайоні фактично всі будівлі опалюються завдяки електрики, бо немає централізованого опалення. А згодом через відключення електрики стало досить холодно. І вони переїхали в центральну частину міста, в приватний сектор. Проте і звідси їздить буває з дитиною автобусом у «ХАТА-ХАБ», поки чоловік працює.

– Хоча я зараз вже теж дистанційно працюю у Харкові, вийшла з декретної відпустки, дитина пішла в садок. Загалом, у Чигирині досить затишно, хоч місто, звісно, менше за Харків. Автобусне сполучення між мікрорайонами міста було гірше, зараз краще. Проте спілкуючись з іншими переселенцями в громаді, знаю, що між селами громади автобусне сполучення поганЕ, лиш пару разів на тиждень. Також інколи бракує освітлення, бо центральні вулиці освітлені, а на інших є проблеми. Ми ж зараз раді, що в будинку, який орендуємо є плита, така собі невелика пічка, і можемо топити в разі відключення електрики взимку. Заготовили навіть трохи дров для цього, - каже пані Тетяна.

Один із гуртожитків Чигиринського економіко-правового фахового коледжу УНУС у Чигиринській громаді майже одразу після повномасштабного вторгнення став місцем проживання для людей, які були вимушені тікати від бойових дій зі своїх рідних міст і осель Донецької, Луганської та Миколаївської областей. Наразі в цьому прихистку постійно проживає близько 60 внутрішньо переміщених осіб. Це родини з дітками, люди поважного віку, яким через окупацію і руйнування міст немає куди повертатися.

Директор коледжу Юрій Поліщук каже, що кількість осіб змінна. Хтось їде на Західну Україну, хтось до Польщі. А пізніше сюди приїздять нові люди. Водночас якщо хтось отримує компенсацію, то купує житло.

За підтримки Червоного Хреста України та Canadian Red Cross в рамках проєкту «Стратегія підготовки до зимового періоду» з березня 2023 року у прихистку активно підтримують людей.

Юрій Поліщук показує кімнати. Переселенці, які тут живуть, відшкодовують лиш комунальні послуги за лічильником. Знову ж, завдяки Червоному Хресту тут реконструювали котельню і це дає трохи зекономити кошти на обігріві.

Наталія приїхала до Чигирина з Куп’янська. Нині повертатись нікуди. В принципі, каже, все влаштовує, хоча, звісно, хочеться додому. Та поки про майбутнє не думає.

– Я тут з мамою. Спершу переїхала вона, потім я. Волонтери привезли до Черкас, а потім ми втрапили сюди. Тут і зареєстровані. Насправді дуже страшно, коли читаєш новини. Я не знаю, що там лишилося в нас з житла, адже  поряд фронт, - каже Наталія.

– Ремонту потребував заклад і раніше. Але держави кошти не виділяла. Надія була лиш на благодійників. І ось зараз маємо часткову реконструкцію. Тож і можемо надати можливість проживати переселенцям. Буквально нещодавно закінчили роботи. Замінено 34 деревʼяні віконні та балконні конструкції на металопластикові, виконано ремонтні роботи в санітарних кімнатах та підвальному поверсі. Все це коштувало 1 123 000 грн. Задля забезпечення теплом у холодну пору було відремонтовано та запущено котельню для автономного обігріву гуртожитку та передано 100 м3 дров, - розповідає Юрій Поліщук

Для кімнат, у яких проживають люди, придбано і завезено меблі (ліжка, тумби, шафи, шафу для одягу, обідні столи та стільці). Для місць загального користування у прихисток купили 9 комплектів кухонних меблів, 19 умивальників (з оснащення), 19 унітазів, 7 водонагрівачів на 50 літрів та 2 водонагрівачі на 150 літрів води, пральні машини, електричні плити та холодильник, покращено систему освітлення, виконані ремонтні роботи та облаштування укриття.

Насамкінець з вікна Юрій Адамович показує у бік п’ятиповерхівки – це покинутий гуртожиток, який міг би бути ще одним житлом для ВПО, якби в нього вклали кошти і відреставрували.

– Багато кімнат, але  будівля фактично простоює. Потрібен ремонт, зараз там ніхто не проживає. Але ж краще відремонтувати і надати житло, ніж будувати з нуля, - каже Юрій Адамович. – Готовий віддати будівлю в будь-яке довготривале користування, пропонуємо, але поки ситуація не змінюється.

ДЕТАЛІ НА САЙТІ ПРОЧЕРК