Крилата колекція
Голуби – без них ми не уявляємо свого міста. Житель Звенигородки
Леонід Ткаченко не уявляє без цих птахів свого життя. І якщо на вулицях
міст ми звикли бачити звичайних міських голубів, то у пана Леоніда вони
екзотичні.
П’ятнадцять порід декоративних голубів має у своїй
колекції звенигородчанин. Усього ж птахів близько 300… Серед них такі
породи як павичі (зрозуміло, що з пишними хвостами, немов віяло), чиліки
(з укороченим тілом і піднятими грудьми), монахи (тіло біле, а голова і
хвіст чорні або іншого кольору), кучеряві голуби (немов їм хтось кучері
накрутив на пір’ї), якобіни (мають чудернацьку прикрасу з пір’я –
"розетку", розташовану довкола голови, яка закриває шию і всю голову у
вигляді коміра), кар’єри (високі, стрункі і мають нарости навколо дзьоба
і очей) та інші.
Загалом кожен птах має свою родзинку: або шпори
на ногах і якусь цікаву зачіску, або гарний колір і незвичайну форму
тіла. Усі голуби мають іменні пластмасові чи алюмінієві кільця на ніжці.
Це такий собі паспорт птаха, де вказані і ініціали господаря, і місто, і
номер голуба тощо.
– Гулі-гулі-гулі, – кличе своїх голубів
Леонід Іванович, піднявшись на горище господарської будівлі, що
розташована просто за його будівельним магазином. З усіх куточків
голубників, що розташовані по обидва боки горища на господаря чорними
очима-намистинками поглядають голуби.
– Це лише поштових голубів,
які нині набули статусу спортивних випускаю надвір. Це вільна птаха і в
голуб’ятнику вона просто не всидить. А от цих – декоративних – випускаю
політати тільки по горищу. Вони ж одомашнені, ручні, і їх не лише
кібець може спіймати, а й коти та собаки. А голуби ці дорогі. Один може
коштувати від 200-300 гривень. А є такі, що й півтори тисячі коштують, –
розповідає господар. – Та ціна для мене не головне. Тримаю я їх для
душі.
Тож навіть голуби м’ясних порід, які теж вуркочуть у
вольєрі, можуть бути спокійні. Тут ними лише милуються. До речі,
багатоголосе вуркотіння голубів під шифером немов заспокоює. А сам
господар здатен милуватися ними годинами.
Леонід Ткаченко
розповідає, що голубів у Звенигородці багато людей тримало здавна.
Любителі віддавали перевагу миколаївській високольотній породі – це
видатна українська порода голубів з особливим польотом. Мода ж на
декоративних прийшла у 1990-х роках.
– У тому районі міста, де я
жив у дитинстві, через кожну хату тримали голубів. Тож і я тримав їх з
15 років. Та потім була армія, робота, заробітки в Португалії.
Повернувшись з-за кордону, почав свою справу. Не забув і про захоплення.
Купую голубів на виставках у різних містах України, – розповідає Леонід
Іванович.
Пан Леонід відчиняє вольєр, і голуби, шкрябаючи по
долівці кігтями, виходять у простір між голубниками. Одні починають
розминку, літаючи по горищу, інші впевнено наближаються до мішків,
складених у кутку. Там – кукурудза, пшениця, просо, горох та всілякі
вітамінні домішки. Хтозна, може десь закотилась зернинка…
– На
все птаство за зиму йде лише пшениці 2 тонни. А ще ж інші зернові,
домішки. Але голуби себе окупляють. Адже деяких продаю любителям зі
Сміли, Черкас тощо, – пояснює Леонід Іванович.
Спускаємося з
горища у двір. Господар одразу помічає кібця, що пролетів неподалік.
Відразу ж з-за дерев з’являється зграя голубів. Вони описують коло
навколо будинку і сідають на край голуб’ятника, прикріпленого до даху.
–
Читав, що гарний поштовий голуб може подолати шлях завдовжки до 5 тисяч
кілометрів, повертаючись в рідний голуб’ятник. У нас хлопці завозили в
Черкаси і випускали. Але знаєте, зараз багато мобільних телефонів, іншої
техніки. Електромагнітні хвилі збивають птахів. Просто шкода їх… –
говорить Леонід Ткаченко.
Коментарі
Дописати коментар